Мартирологія Українських Церков Т. 2

Я, Андрей Митрополит, разом з цілим клиром єпархій, а особливо з тут присутніми учасниками Собору, хоч я негідний зватися Твоїм слугою, бажаючи однак Тобі, Пре- чиста Діво, Непорочно Зачата, віддати по змозі якнай- 43 більшу честь і славу, вибираю Тебе за особлившу Покро- вительку повіреній мені Єпархії і всіх вірних у ній. В присутності святого обручника Йосифа й Ангелів-хорони- телів присвячую Тобі всі міста й села нашого краю й усіх людей, що в них живуть, присвячую Тобі їх родини і доми з добутком і майном. Задля крови Твого Сина, яку Він за нас пролив, прийми нас за своїх дітей, будь нам Матір’ю, Заступницею, Опікункою, Володаркою і випроси, Милос- тива, нам усім ласку в Бога, щоб ми вистерігалися в учин- ках, словах та думках всього, що могло б не подобатися Богові й Тобі, Мати наша. Благослови наш народ, виєднай йому в Твого Сина ласку несхитно триматися католицької віри, вірно додержувати Божий закон, щиро й витривало величати Твоє Пренепорочне Зачаття». Вже 1940-го року, в час воєнного лихоліття, Синод, що відбувався під проводом Митрополита Андрея, на 24-ій сесії знову віддає під покров Пренепорочно Зачатої Діви Марії Львівську Архиєпархію, усі парафії, церкви, христи- янські родини та християнські душі, благаючи Пресвяту Богородицю, щоб Вона у Всевишнього випросила мило- сердя для страждаючого народу, в отих лютих . часах війни. 2-го серпня 1970 р. Блаженніший Верх. Архиєпископ і Кардинал Йосиф Сліпий під час прощі в Люрді звертається до Пречистої такими словами: «Наша переслідувана й страждаюча Церква не може нині на рідних землях громадно й прилюдно заносити свої молитви, тому тим гарячіші тут наші мольби й наші бла- гання. Які зболілі й переповнені перенесеними терпіннями й стражданнями в останніх десятиліттях душі їй серця нас усіх! Ще дзвенять у наших вухах стогони й голоси борців, що клали голови за волю України в чотирикутнику смерти. Залишені без усякої помочі, серед болів і мук кликали до рідної матері за рятунком і полегшою. Там далі конали ті, з яких живцем з тіла паси шкіри здирали, і вони кликали в розпуці: „Мамо, чи бачиш і чуєш ти мене?” А так ті, що зі словами болю на устах падали від гітлерівських кулеметів і на чужих фронтах. На каторжних роботах, у голоді й холоді шукали полегші в рідної матері... Ген далеко на півночі, в Потьмі, скільки ж то гинуло на засланні, а в усіх тих страждаючих, що гинули в копальнях, у таборах за 44 кільчастими дротами, у всіх, що гинули на полях бою, на рідних і чужих полях, — у всіх їх на устах ті самі слова: „Мамо, чи бачиш і чуєш ти мене?” Рідна мати знеможена, збідніла й безпомічна, лягла в сиру могилу. Ти ж Пречиста наша Мати була там і бачила кожну сльозу та кожну краплину невинно пролитої крови та їх збирала. Ти чула кожен стогін, кожний найтихший шепіт молитви, і заносила те все перед престол Твого Божого Сина. Тому ми тепер, і самі струджені та обездолені, принесли ті плачі, болі, горе й біду до Тебе, ось тут,