Мартирологія Українських Церков Т. 1

, 17, 18 Е. В. Чехівській Олесю, рідна моя, дорогая, як ся маєш, як живеш? Добридень Тобі, друже мій славний. От, допіру зійшло сонце і так блискуче все освітило. За осінь і зиму це другий соняшний день. А то все хмарні дні, іноді тільки з-за хмар вигляне сонце. Лютий мороз. Вчора було до 25% по Р., а сьогодні ще більше. 7 січня стала навігація. Потух маяк. Глухо. Твій лист від 4-6. XII. 35 р. і листівку від 12. XII я одержав в грудні. Після того листів не було. Січень без вісти. Літакова пошта приходила, приходи- ли листи і газети. Та мене минула. З попередніх твоїх листів я не маю уявлення, де ти, як зимуєш. Чи очі дорогі, милі, рідні мої вилікувала? Чи маєш хоч певне місце для постелі, де б голову можна було прихилити? Чи маєш теплі ботинки, або вигідні повстяночки, теплі вовняні пан- чішки? Чи гріє пальто? Шапочка? Чи є фланелева одежина? На твої листи я дав відповідь в своїх попередніх листах. Посилки, крім Черкаської, всі прекрасно дійшли. Допома- гають мені дуже добре. Глибока вдячність Тривога мене бере, що ти, Олесю, брате мій, як спар- танка свойого звичаю, про себе НЕ ДБАЛА так, як про мене. От я все маю. Одежа і взуття тепле. Кімната світла, тепла, суха. їжа гігієнічна. У січні додали нам хліба. — Перш було 600 гр. у день, тепер — 800 гр. Добавлено до гігієніч. норми і овощів: картоплю, буряків та інш. Присла- не тобою розкладене мною на всю зиму, служить дуже 512 добре. Ще й сьогодні два яблучки сховані. Нехай долежать до нашого дня в лютому. Як же гостро і болюче вражає мене думка, що ти, може, терпиш і холод, і недостачу того, що їсти треба. При твоїй непорушній сидячій роботі доконче потрібно ноги в теплі держати. Отже, прошу моєю рукою здобути, знайти теплі високі панчішки, та ще й м’які повстянки. Ти була сама до себе сувора. Нехай же тепер будеш ласкавіша. Я — за замком, за гратами. Заміни мене. [Зборку приписано в листі]: Як би я був безмежно радий почути від тебе, що пере- магала лиху годину цілковито. Листів не було у січні, за те у снах мав від тебе і утіху-пораду, і тиху розмову і ясну ласкавість. Ділився з тобою своїм життям. А вдень все більш і більш думаю-гадаю, якою працею, роботою стати достойним тебе спільником. Думи глибокі, бажання кличуть мене до творчої праці світової, до діла робочого люду. Що можу робити? Що повинен робити? От зараз читаю пролетарського письменника Ептона Сінклера: «Іскуство Маммони» (Ізд. «Прибой», 1936). Це живий глибокий і правдивий огляд світового мистецтва, літератури зокрема. Перечитай, як матимеш час. Вчора так глибоко вразив мене образ Бетховена. В момент, коли він став до праці повною силою своєю на 30-му році його життя, — глухота поразила його. От 5-а симфонія і 9-а дають переживання ударів долі лихої і боротьби з лихом. Сінклер пише: «Ми із них (творів Бетховена) узнаєм, что ми присутствуем при титаніческой борьбе духа чело- веческого з силами судьби; со слепой жестокостью приро- ди і с предумишленной,