Мартирологія Українських Церков Т. 1

ня. Буду ждати від тебе звістки, і тільки тоді подаватиму заяву про дозвіл на побачення. З цього місяця менше буваю під відкритим небом і та 516 година, коли вихожу на вільне повітря, тепер вражає силь- ніше. Посилена самотність піднімає мою єдність з життям світовим, з Тобою, з дорогими... В тім моя утіха, по- легкість, справжня радість. Не зважаючи на те, що з весни цього року відгородже- но природу від мене більш, як раніш, що і світла сонця менше, — я все ж таки в єднанні світлім з життям світо- вим перемагаю ті смутні, тьмяні настрої, що насуваються на душу, здобуваю, знаходжу ті течії в атмосфері духа, що в єднанні з тобою, друже, в єднанні з життям єдиним дають мені переможну радість. Шукаю і знаходжу, здобу- ваю світло життя в єднанні з життям через ті творчі книги, що тут читаю. Через ті творчі пісні, що лунають в серці. Через стіни, через віконні рами. Через дошки доноситься і зараз голос природи: закувала та сива зозуля. Тепер у нас зоря вечірня єднається з зорею вранішньою. Сонце схо- дить о 2 годині після півночі. Як вийшов сьогодні з бані, сонце посилало свої перші промені з-за обрію. Як гарно було в природі. Які дивні пахощі квітів, рослин, дерев розлилися в повітрі. Які ріжнобарвні тони небесних промі- нів, кольорів... Недовго йшов, але красу світову прийняв повно. Голос її так живо поєднав з тобою, з Любусею, з дорогими. Нема змоги зараз продовжувати переписку моєї праці: «З революційної боротьби 1897-1917 рр.». Тому, для того, щоб не відбитись від розумової праці, — почну переклад німецької книжки. В шахи грати заказано. Пером не можна орудувати. Залишається читати, думати, досліджувати газети. Посилки, що ти вислала в квітні, я не одержав. Зайшла заборона на посилки. Сподіваюсь, що посилку тобі вже повернули. Жаль мене бере, що твоя праця, твоя дорога мені ува- га, фіалковий цвіт весняний — не дійшли. А ще більший жаль, що ти мала турботу, коли повер- нули посилку. Одне тільки мені утіхою є, що ті добрі речі, що ти мені посилала, можуть бути доброю поживою для милої трудівниці. Коли б це сталося, я був би радий, бо знаю, що ти більш сувора до своєї поживи, ніж я б того хотів, а посил- ка була б уже невідмінною поживою. 517 Уклонись, друже, за мене на могилі діда Антипа. Він і страждав, і досягав єдности з життям. В ньому було світло. Учора і позавчора не було у мене під рукою книжок до читання і я розглядав словник з історії Греції та Риму. Там побачив образ Паллади Афіни в шлемі. Той малю- нок нагадав мені твою голову і головне убрання, що ти носила. Згадав, що хотів мати твою фотографію і разом відчув, що ти вся, твоє обличчя, твоя головонька, очі, твій розум, душа, завзяття, твоє все життя живуть в мені повно, дуже яскраво. Я переміг свій жаль за фотографією. Приготував до споживання вишневе варення, що ти мені привезла того року. Споживаю ті вишеньки, що ти варила. Сила вишень зберіглася повно і добре. Мені так здається і воно так єсть: я н