Мартирологія Українських Церков Т. 1

ом обго- ворення на цьому засіданні Церковної Ради є одне питання — визначення погляду єпископа Пантелеймона та його став- лення до Української Автокефальної Православної Церкви і погодження роботи між Церковною Радою і Управою єпископа щодо керівництва по відродженню і регулюванню церковного життя в Східніх областях України. Голова Президії брат Пилип Руденко інформує при- сутніх, що Церковна Рада УАПЦ не є якийсь заново утво- рений церковний орган, а є єдиний і найвищий керуючий орган Церкви, обраний на Всеукраїнському Православному Церковному Соборі ще у 1927 році, який мусів припинити свою роботу і ліквідуватись за вимогою і терором біль- шовицької влади. Тепер, зібравши частину членів Церков- ної Ради зі свого попереднього складу та поповнивши свій склад представниками від інших церковних угруповань, після досягнення згоди і об’єднання всіх церковних течій в єдину Українську Автокефальну Православну Церкву — Церковна Рада відновила свою діяльність на засадах ка- нонів і статуту, затверджених Всеукраїнським Православ- ним Церковним Собором у 1921 році. Умови роботи Церковної Ради після довгорічного най- лютішого нищення святих храмів і священнодіячів біль- шовицькою владою, злочинні підступи і жорстокість якої не мають рівних прикладів в історії людства, тепер, на страшних руїнах Церкви і всього життя українського наро- ду, надто важкі. Наслідком такого нищення — не лиши- лось жодної української парафії за винятком декількох так званих церковно-слов’янських, по суті русифікаторсь- ких. Зі всього складу священнодіячів УАПЦ — двох мит- рополитів, 36-ти єпископів та більше 3000 священиків, ли- шилось в живих і покищо зареєстровано коло 200 свя- щеників. За сотні кілометрів прибувають до Києва і звертаються до Церковної Ради уповноважені віруючої людности за допомогою, речами і книгами церковного культу та при- значенням священиків для відкриття храмів і відновлення служби Божої. Але Церковна Рада не має змоги їх задо- 694 вольнити, бо на звільнених від більшовизму українських землях, не лишилось жодного єпископа, що мав би висвя- чувати священиків та освячувати антимінси. Церковна Рада докладала багато зусиль до осягнення миру і згоди між різними церковними угрупованнями та довела їх до об’єднання в єдину УАПЦеркву, що сталося 17-го жовтня 1941 року на спільному засіданні представ- ників цих угруповань в управі м. Києва, та тільки що почало налагоджуватися церковне життя, як група єписко- пів на чолі з архиєпископом Крем’янецьким Олексієм Гро- мадським, виходячи зі своєї орієнтації на московський церковний провід, відновила боротьбу проти нашої Церкви, користуючись засобами, вживаними за часів більшовизму. Звичайно, що й ті, покищо невеликі, здобутки від об’єд- нання тепер зведено на нівець. Акції Почаївського Собору єпископів спрямовані на створення ворожнечі і заколоту серед духовенства і віруючої людности. Прибуття до Києва одного з членів цього Собору все- чесного єпископа П