Мартирологія Українських Церков Т. 1

раскіївці (білогвардійщина, миколаївська професура та піхновська ура-російська чернь) користають з всебічної підтримки влади, в той час, як ні генералко- місар, ні штадткомісар не жичуть собі нас навіть прийняти та подивитися, що ми за птиці. Ось на який стан речей ми прибули. Щодо сіл, то здебільшого вони ще не обсаджені, а де й є священики, то переважно парасківці. Найбільше странствуючих і парасчи- них монахів, що перед селянами приправляють нам роги та хвоста. Священики українці дуже потрібні, але, на жаль, — брак кандидатів. Вигребаю їх, де тільки можна. За два тижні ми висвятили лише сорок душ, з них 35 на свя- щеників. Кандидатів брав в першу чергу старих заслуже- них дияконів, з освітою і без освіти, але безумовно інте- лігентних. Відмовив висвятити також 20 душ: брак інте- лігенції і сумнівна орієнтація. В другу чергу висвячувано учителів і інтелігенцію з духовною освітою. Висвячено також п’ять осіб з вищою освітою: чотири з них побажало піти на села на підгодування. Величезні труднощі є зі служебниками. Українських зовсім нема, а слов’янські в комісійних крамницях коштують не менше сімсот карбо- ванців за примірник. Змушую висвячеників списувати, але що то за робота? Всі мої зусилля щодо передрукування розбиваються о цілковиту відсутність паперу, як кажуть галичани, і брак дозволу н. влади: не хочуть його давати. З цим дозволом біда, і досі нам не вдалося добитися дозволу на зроблення печаток та штампів. Видаю свідоц- тва без печатки, але то дуже зле. Параска все має: і печатки, і .штампи, і друки, але того способу впливу я не вдам, бо... бриджуся. Справа нашої української Церкви вимагає чистих засобів. По приїзді, ми негайно надіслали до генерал-комісарі- 711 яту о. Михаїла з нашими командировочними документами та уповноваженнями, але добитися, щоб нас прийняв пан генерал-комісар, нам не вдалося. Референт його п. Райн- гардт сказав нашому представникові, що про те, коли і чи генерал-комісар нас схоче прийняти, нас повідомлять ли- стовно. Тому, що це прийняття може наступити й за рік, зволікати з роботою нам не приходилося. За пару днів, а саме 20. III ми зголосилися до референта, обмінялися офіційними фразами і розійшлись. На прощання я сказав, що приступаю до праці по організації УАПЦ, а п. рефе- рент на це сказав, щоб я не зачіпав Параски і жив у згоді з нею. Те саме вийшло і з комісаром міста Києва — прийняв нас тільки референт і сказав, що нас покличуть, як буде потреба. Інакше це було з Параскою... Щодо Параски, то по приїзді я протягнув йому руку християнської згоди, в дружній формі сповіщав, що маю охоту неофіційно од- відати його. Передав цю картку через полковника Риба- чука. Рибачук, коли я питав його, як було прийнято мій заклик до християнського миру, красномовно замнявся. А за два дні після цього Параска випустила відоме Вам уже посланіє до духовенства та вірних, де, називаючи нас «самосвятами», закликає усіх не мати з нами общенія під загрозою смертного гріха і