Мартирологія Українських Церков Т. 1

можна спо- стерігати лише в Москві, Загорську і Петрограді, де бу- вають іноземці. Це місця на показ, але й тут, якщо глибше подивитися на внутрішнє життя, [то] немає жодної сво- боди. До Тройце-Сергієвої Лаври не приймають послуш- ників уже три роки, а до духовних шкіл приймання обме- жене, загальні вказівки диктують органи КДБ і т. д. Але, видно, гоніння тут менше, ніж на Україні чи в інших ра- йонах. На Україні, в самій столиці, в Києві, жахливі го- ніння, там позасідали так гонителі, як Гладаревський, Пін- чук, Голубань та інші, які зовсім втратили сумління, над людьми знущаються — вони називаються Уповноважени- ми в церковних справах при Раді Міністрів. При їхній старанності церкви столиці одна за одною зникають з лиця землі. Так у Дарниці 5 липня 1963 року поруч з церквою екскаватором викопали велику яму і вночі церкву висадили в повітря, звалили в яму і засипали. Вран- ці люди прийшли молитися і розгубилися. На місці ко- лишньої церкви — садять клюмби. Ввечорі напередодні священик служив вечірню і догадався, що йде підготовка [до] зруйнування церкви, він звернувся, щоб йому дозво- лили винести з вівтаря антимінс та ін. церковні речі, але у відповідь його схопили, замкнули в КПУ і протримали до ранку, поки не розправились з церквою. На Червоноармій- ській вулиці, в св. Троїцькій церкві, також увечорі служили вечірню, а вранці всередині церкви все знищено, не зали- шилось ні одної цілої ікони. Таких прикладів часто-густо 823 (як комуністи всупереч волі народу нищать церкви). Тепер у Києві хочуть закрити Флорівський дівочий монастир, монахинь тримають впроголодь, заборонили готувати їжу, опечатали їх[ню] кухню, відібрали будинки, опечатали ігу- менський будинок і мають намір примістити там дитячі ясла, щодня ходять до монастиря міліція, КДБ і партійні робітники, визначають термін, щоб монахині розіжджа- лися з монастиря. Таке загальне гоніння на св. Церкву. Не залишилася в спокої і Почаївська свята Лавра, її насельників добивають. Уже третій рік облоги, ледве ви- тримують ченці, а їх також хочуть узяти голодом, від- ділити від віруючих, щоб віруючі не відвідували Лаври, не підтримували ченців. З майна в Лаврі все відібрали і далі відбирають: на днях у Лаврі забрали 45 ліжок, коня, боч- котару, брезенти та інші дрібниці. Це «добровільно» пере- дає ігумен Варфоломей у подарунок місцевій владі. Лавру й далі придушують податками, штрафами й усякими внес- ками на «фонд миру» тощо. Кожний начальник: Максімов, Бочкарьов, Малкуш — іде до Лаври з протягнутими ру- ками: «Віддай, — говорить ігуменові Варфоломію, — а ні, то відберемо». Міліція не припиняє переслідувати палом- ників і монахів. І далі ходять у Почаєві по квартирах, паломників затримують, забирають в міліцію, штрафують, відбирають речі, дорогоцінності й гроші, б’ють і судять. Усі монахи живуть без прописки, їх щоденно непокоять, штрафують, оформляють матеріяли для суду. Вони звер- таються з клопотаннями до всіх установ, але допомо