Мартирологія Українських Церков Т. 1

им духовенством». Про інші випадки прихиль- ного наставлення єп. Василя (Богдашевського) до українців невідомо. 5 Гостро про-російської орієнтації. Після убивства митр. Володимира якийсь час керував Київською єпархією; сприяв виборові новим митро- политом Київським україноненависника арх. Антонія (Храповицького). 4 Керував Київською єпархією після вивезення з Києва митр. Антонія (Храповицького). Непримиренний противник українського національно- церковного руху. В 1919 р. з обуренням відкинув прохання православних українців Києва дозволити їм відправляти Страсті і Великдень з читанням Євангелій українською мовою. Ставив рішучий опір намаганням творити українські парафії і відправляти богослуження українською мовою. ЗО. IV. 1920 р. заборонив у священнослужінні всіх українських священиків Києва. 3 Виявляв деяку прихильність до українського національно-церковного руху, але залишався вірним російській Церкві. Був кандидатом від укра- їнців на митрополита Київського після убивства митрополита Володи- мира (в противагу кандидатурі архиєп. Антонія Храповицького), але дістав на ЗО голосів менше. 6 Г остро про-російської орієнтації, запеклий русифікатор. З доручення патріярха Тихона переводив вибори Київського митрополита після вбив- 915 ства митр. Володимира. Був головою Статутової комісії літньої сесії Всеукраїнського Церковного Собору в 1918 р., яка опрацювала проект адміністративного устрою Православної Церкви на Україні в підпоряд- кованості Московському патріярхові, з незначною автономією. Вивезений з митр. Антоніем з Києва після приходу українського уряду в грудні 1918 р. На еміграції написав спогади під назвою «Путь моей жизни», в якій з’ясовує церковні події 1917-21 років з шовіністично-російської точки зору, часто спотворюючи факти. 7 В роках 1920-22 єп. Діонисій керував тією частиною Волинської єпархії, яка опинилась під владою Польщі. 1923 р. був обраний митро- политом Варшавським. Очолив заходи для здобуття незалежности Пра- вославній Церкві в Польщі, яка закінчилась проголошенням 13. XI. 1924 р. томосу Вселенської Царгородської патріярхії про признання автоке- фалії. Відзначався прихильністю до прагнень православних українців, під- тримував українізацію Церкви на українських землях. В 1941-42 рр. бла- гословив створення Української Автокефальної Православної Церкви на чолі з архиєп. Полікарпом. 8 Прихильник українського національно-церковного руху. 19. XII. 1918 р. очолив у Києві хресний хід київського духовенства для зустрічі нової української влади — Директорії УНР. У своєму слові на Софійській площі вітав Симона Петлюру, як визволителя. За це був відданий росій- ськими ієрархами під церковний суд, який «звільнив його в стан спочинку». 9 Зайняв рішучу анти-українську позицію на літній сесії Всеукраїн- ського Церковного Собору в червні-липні 1918 р., на якій він головував. Домігся, що членів ВПЦРади, з ініціятиви якої був первісно скликаний і сам Собор, було позбавлено права участи в