Мартирологія Українських Церков Т. 1

ше про цю зустріч Пре- зидії ВПЦР, митр. Борецький заявив, що з огляду на протилеж- ність ідеології і структури цих Церков, поєднання неможливе без ґрунтовних реформ в Обновленській Церкві. 6-8 березня 1928 р. — У Києві відбулися Малі Збори ВПЦР, на яких митр. М. Борецький доповідав про духовне керівництво УАПЦ, зокремо про єпископські і пастирські наради. Про стан Церкви доповідав Голова ВПЦР прот. Л. Юнаків, який закликав Церкву іти «шляхом самопізнання і самовизначення... показувати віру не на словах, а в ділах». Він згадав про надзвичайно поганий фінансовий стан УАПЦ. Травень 1928 р. — У Харкові відбувся Собор Синодально- Обновленської Церкви. В Соборі взяло участь 120 делегатів; 87 з них зареєструвалися, як українці. Один з доповідачів називав УАПЦ і її діячів «шовіністами», «самосвятами», «липківцями», за що йому гостро докоряли делеґати-миряни. 29 травня — 1 червня 1928 р. — У Києві, в соборі св. Софії відбулись Великі Микільські Збори, в яких взяв участь митро- полит М. Борецький, 19 єпископів, 46 священиків, 8 дияконів і 25 мирян. Митрополит М. Борецький виголосив доповідь н. т. «Між- церковне становище УАПЦеркви». Доповідач дав характеристику 1030 всіх церковних течій на Україні та з’ясував відношення до них УАПЦ. Збори обговорювали також питання «зреченства» чи «від- ступництва» священнодіячів і вірних УАПЦ. Доповідь по цьому питанню виголосив архиєп. К. Малюшкевич. Збори ухвалили правило прийняття назад до Церкви розкаяних відступників. У справі поєднання православних Церков на Україні, Збори прийняли відповідну резолюцію і обрали спеціяльну комісію для розгляду цього питання, в склад якої увійшли архиєпископи Й. Оксіюк, К. Малюшкевич та І. Павловський. Літо 1928 р. — Польський уряд на Волині заборонив діяль- ність Українського Церковного Комітету (офіційна назва — «Пра- вославно-церковний український виконавчий комітет у Річі Пос- политій Польській»). З вересня 1928 р. — Всеукраїнському благовісникові УАПЦ В. Чехівському ДПУ заборонило виступати з проповідями в церквах і займатися будь-якою церковно-релігійною діяльністю. 1 жовтня 1928 р. — Для боротьби з релігією, з різними церквами, і в першу чергу з УАПЦ, на Україні організовано 50 тис. нових членів СВБ (Спілки войовничих безвірників). Грудень 1928 р. — Радянська влада заборонила дальшу появу журналу УАПЦ «Церква й життя». • На Поліському єпархіальному з’їзді в Пінську вирішено за- початкувати українізацію Православної Церкви на Поліссі. 1928 рік. — Під тиском ДПУ, кол. голова ВПЦР (1924-1926) протод. В. Потієнко був примушений вийти із складу духовенства УАПЦ. • На українських землях під румунською окупацією було 4 чисто українські православні протоієрейства — Придністрянське, Кіцманське, Черемошське й Вижницько-Путивельське. Румунська окупаційна влада довела до того, що до Єпархіяльної ради не обрано ані одного українця. Два українські протоієрейства пере- організовано. В Буковинській митрополії було 60% правос