Мартирологія Українських Церков Т. 2

волю, щодо виховання дітей, шанувала, себто щоб школа виховувала їх дітей по їх волі і в їх релігії, або щоб школа бодай не мішалася до справ релігійних і не виступала проти релігії дітей і їх батьків. Бо кожному вільно по Конституції свобідно визнавати свою релігію. Хоча та свобода совісти заґварантована Конституцією, є вона однак у школах Зах. України так інтерпретована, що школа в’яже свободу дітей, які хотять перед наукою помолитися, караючи за молитву. А це мусить в очах батьків і цілої суспільности Зах. України понижати авто- ритет Конституції і то могло б доказувати в шкільництві у деяких одиниць проби відхилення від напрямної лінії, виз- наченої Конституцією. Вже сам факт, що в школах для української християнської молоді шкільна влада назначує директорами і учителями нехристиян, наповнених часом ненавістю до христ. релігії, ставляє школу в суперечність з дуже сильною християнською традицією укр. народу. Те саме може вже в народі викликувати недовіря до шкільної влади, а через те й шкодити престижеві радянського уст- рою в широких народніх масах. Ясна річ, що суспільність буде удержуватися і скріплятися в пошані до Конституції, а також і в довірю до радянського Уряду, коли той Уряд в ніякій ділянці управи краю (отже тут і в шкільництві) не буде толерувати яскраво антиконституційних починів. Я переконаний, що в Обл. В. Народ. Освіти засідають мужі справедливі і розумні, яким йде про добро школи і молоді. Тому в довірю до них висказую отверто свою гадку. Але і добро і авторитет Обл. В. Народ. Освіти, як рівнож і авторитет вищої освітної влади в Києві, чи Москві, повинні Вас склонити до представлення, де належить, ко- нечности, щоб бодай в шкільництві Зах. України були при- пинені всякі змагання учительства, які мали б на меті зробити зі школи орудник пропаганди безбожництва. По думці Конституції це зовсім не є ціллю школи. Було б навіть просто побажаним, щоб виробити в Києві, чи в Москві такі умовини для шкільництва Зах. України, щоб батькам був запевнений більший вплив на школу, а голов- ним чином, щоб школа не противилася їх старанням дати релігійне виховання своїм дітям. 214 Без сумніву анормальне положення у вихованні дітей є болючою раною, яка, на жаль, часто буває роздражнена поступованням деяких учителів. А таке роздражнювання української суспільности в Зах. Україні, і то через школу, не може служити інтересам і авторитетові радянського режиму у нас, тим більше, що воно противиться постано- вам і напрямові Сталінської Конституції. Як Митрополит Зах. України, я є опікуном укр. молоді і маю обов’язок і право в її імені і її батьків упоминатися о заґварантовані Конституцією їх права, як і права їх батьків. Крім цього маю право і обов’язок супроти тих дітей, які я законно прийняв як дітей законним усиновленням. Сповняючи той мій обов’язок і виконуючи це моє право, звертаюся тим моїм представленням до Обл. Від. Нар. Освіти з усильним проханням видати, зглядно виєднати у своїх