Мартирологія Українських Церков Т. 2

істю з костей і кров’ю з крови народу Зах. України. Між Вами були люди і іншої національности, які одначе з таким пожертвуванням працювали для нашого народу, що стались, в повному значенні того слова, нашими найближчими й найдорожчими співробітниками у винограді Хр. — Безчисленні місії давані народові, духовні вправи, давані духовенству, були могутнім орудником піднесення реліг. життя. Крім того у кожній церкві проповіді, сповіді, велике число Причастей — все це свідки Ваших трудів і жертвенної любови до нашої Церкви і народу. Накінець, згадуючи на останньому місці справу не останнього значення, мусимо з признанням піднести, що правильне життя у Ваших монастирях було заєдно для народу і духовенства зразком єванг. рад і стремлінням до звершенности християнського життя. З приводу всіх тих Ваших немалих заслуг для нашої Церкви і народу висказуємо Вам найгарячішу подяку, приз- нання і похвалу. При тій нагоді мушу рішучо піднести, що весь нарід, з дуже нечисленними виїмками зрадників Церкви і народу, уважає Вас усіх за своїх, за рідних; високо цінить Ваші труди для добра Церкви і народу і признає Вам, що Ви всі при кожній нагоді поступали завсіди, як повинні поступати христ. патріоти, любителі народу і Церкви, що Ви були з народом завсіди солідарні у всіх його потребах, 217 бажаннях і терпіннях. З ним Ви завжди терпіли і серед найтяжчих обставин несли «тяготу дне і вар». Я певний, що ціле духовенство є тої самої думки. На- діюся, що труднощі теперішніх часів скріплять ще солі- дарність і братню любов, що лучила Вас зі світським Духовенством. Просячи Вас сьогодні о участь в працях Синоду, маю на думці і справи такі, в яких Ви більше, ніж інші, можете нам дати правдиву поміч. Йде про єпарх. Законодавство супроти жіночих реліг. конґреґацій, які в останніх десяти- літтях повстали в нашій Єпархії і які досі не мають ще ніяких законів, одобрених хоч би тільки Єпарх. Владою. — Але і у всіх інших справах, що відносяться до душ- пастирської праці над вірними, Ваш досвід піддасть нам, надіємось, не одну практичну і добру гадку. Єпарх. Синод, по моїй думці, є неначе іспитом совісти цілого духовенства, як не менше Єпарх. Влади. Коли Все- вишньому подобалось зіслати на наш нарід через ту світову війну тяжкі і болючі хрести і досвіди, ми усі разом і кожний зокрема обов’язані себе самих в дусі покори пи- тати, чи ми не стались причиною тих тяжких страждань цілого нашого народу. — Коли приходить нам на гадку, що кожне святокрадське Причастя є повторенням Юдиної зради та гріхом, що кличе о пімсту до неба, не можемо не бути занепокоєні питанням, чи ми самі не спричинили такої тяжкої зневаги Всевишньому. Питання це тим більше му- сить нас непокоїти, що навіть без теологічного гріха, як сповідники, через далеко йдучу ліберальність, як і занадто велику строгість, могли статись причиною такого злочину і образи Божої. Бо ж дати розрішення недостойному навіть тоді, коли воно спричинене забуттям, несвідомістю, а