Мартирологія Українських Церков Т. 2

катастрофи. А ніхто з нас не знає, що робити, щоб її затри- мати!.. Зовнішня буря, що шаліє над Наддніпрянською Украї- ною, зближається до нас. В ній пропадає там, може, більша і ліпша частина українського народу, — гине, фізично пропадає». 1 В липні 1944 року радянська армія знову зайняла Львів, і незабаром уповноважений нової влади викликав Митрополита Андрея до себе, а тому, що цей не міг, пішов архиєпископ Йосиф. Уповноважений говорив гостро, але, коли опісля прийшов до Митрополита в палату, говорив уже приязно. Коли приїхав до Львова обласний адміністратор, Архиєпископ Йосиф і о. д-р Іван Чорняк пішли до нього прохати, щоб біль- шовики не займали Духовної семінарії. Він відповів, що всі віро- визнання стараються для себе про визнання від держави і те саме повинна зробити й наша Церква, щоб мати забезпечене існування, тому треба з такою метою вислати делегацію до Москви. Це переказано Митрополитові Андреєві. Він негайно згодився і за- 1 Ас1е$ еі Ооситепіз 4и Заіт ЗіЬ^е Ке1а(іГ$ і 1а Зесошіе Оиегге Моп- сііаіе. 3. Ье Заіпі ЗіІ£е е( 1а $і(иа(іоп ге1І£Іеи$е еп Ро10£пє е( 4ап$ 1е$ Рау$ Ваііез 1939-1945. І РаПіе. ЬіЬгегіа Есіііпсе Уаіісапа 1967, стор. 566. 238 кликав ще на нараду єпископа Будку і єпископа Чарнецького. Після того Митрополит почав думати кого вислати. Не хотів висилати свого наслідника — Архиєпископа Иосифа, а о. Кли- ментій Шептицький відмовлявся і радив вислати о. д-ра Костель- ника, о. Котіва і о. Будзінського. Одначе делегації не вислано, бо стан здоров’я Митрополита Андрея погіршився, і він помер 1 листопада 1944 року. Після похорону Митрополита Андрея розвинулася майже нор- мальна праця. Митрополит Иосиф четверговими сесіями продов- жував п'ятий Архиєпархіяльний Собор. Також розпочав відвідини всіх церков у Львові і думав опісля відвідувати всі церкви львів- ської архиєпархії. Незабаром прийшов до Митрополита Иосифа уповноважений від уряду з Києва і домагався, щоб він вислав делегацію до Москви, зазначаючи, що Митрополит Андрей уже призначив о. Костельника членом делегації. Тоді Митрополит Ио- сиф назначив на провідника делегації о. Климентія Шептицького і ще двох членів делегації: о. Котіва і о. Будзінського. В Москві прийняли делегацію чемно, бо хотіли, щоб Митрополит Иосиф вплинув на Українську Повстанчу Армію щодо припинення воєн- них дій проти радянської армії. Отець Климентій Шептицький переказав генералові Романові Шухевичеві (Тарасові Чупринці) пропозиції радянського генерального штабу. Але розмови не ма- ли успіху. Вже восени й зимою 1944 року радянська влада почала викли- кати священиків до районів на збори й конференції, і доповідачі почали накидатись на минуле нашої Церкви, на Рим, на Папу і на Вселенську Католицьку Церкву. Священики, примушувані вислухувати ті напасті, пояснювали це як «перевиховання». Пе- редбачливіші відразу побоювались удару проти Української Като- лицької Церкви. І справді, із загальним терором проти населення і духовенства почалась