Мартирологія Українських Церков Т. 2

ду Української Церкви». Знаємо теж, Достойні Брати, що ці трудноші і прикрості оправдується, розуміється сповидно, політичними причи- нами. Цей спосіб поступування не новий; бо багато разів продовж століть вороги Церкви завзято та підступно об- винувачували католиків, наче б то вони щось діяли проти держави, тому що не були б посміли явно признати, що вони ворожо наставлені проти релігії та її одверто побо- рювали. Подібно як колись юдеї обвинувачували самого Божественного Спаса перед римським намісником, кажучи: «Ми найшли, що цей ворохобить наш народ і забороняє 286 давати дань цісареві» (Лк. 23, 2). Але самі факти легко доказують, яка була причина тих переслідувань. Бо недавно вибраний патріарх Олексій, у своєму посланні до Україн- ської Церкви — явно захвалював і проповідував відступ- ництво від католицької Церкви. А ці утиски тим більше нас прибивають, Достойні Брати, що майже всі народи світу на урочистих зібраннях своїх висланників, ще тоді, коли шаліла великанська війна, між іншими заявили, що ніколи не має бути підприйняте переслідування релігії» (Енцикліка «До всіх Східніх Церков», 23 грудня 1945 року). Ніхто з наших владик не підкорився ворогам Христа, за ними пішла велика частина священиків, монахів та мирян. їхня відповідь сатані гомонить і досі по наших землях брязкотом кайданів, стогоном ув’язнених, тихою молитвою засланих по «Ґулаґах» і зідханнями тих, що в новітніх катакомбах мусять скриватися від переслідувань атеїстичної, безбожної радянської влади. Переслідування, почате 11-го квітня 1945 р., вершком якого був «Псевдо Синод» 8-10 березня 1946 р. у Львові, що «возз’єднав» нашу Українську Католицьку Церкву з Російською Пра- вославною, триває далі, спричинюючи великі жертви та страти. Найболючіше те, що не проповідується вірним Христове Євангеліє та не всі мають доступ до Христових Тайн, головно в час смерти. Важко досвідчає нас Господь! Одначе ми віримо, що ці переслідування — це проба вогню, в якому тільки твердий і шляхетний метал — золото та срібло — віра нашого народу випробується, ушляхетниться та вдосконалиться (1 Кор. З, 13). Ця проба є на свідкування Христові серед цього грішного та безбожного роду. Наші землі стали місцем затяжної боротьби між Богом і силами темряви. Наш народ став Христовим воїном, щоб якраз перед тися- чоріччям хрещення України засвідчити перед Богом свою вірність та приналежність до Христа. А тому, що Він за- певнив нам перемогу словами: «У світі страждатимете. Та бадьоріться! Я переміг світ» (Йо. 16, 33), наша перемога певна, хоч би й ціле пекло було проти нас! У цій боротьбі кожний з нас мусить брати участь, без огляду на місце де він знаходиться. Нас бо в’яже один Христовий дух, одне минуле, спільна кров та сильна любов до нашого краю й нашої Української Католицької Церкви. Рана одного з нас 287 болить нас усіх, терпіння й заслуги наших страждаючих братів є нашими також. Ба що більше, тими стражданнями наших братів живе ціла Церк