Мартирологія Українських Церков Т. 2

кій провінції, яким являлось гр.-ка- толицьке єпископство в Перемишлі по ліквідації у Львові та Станиславові. Також Його Еміненція відмовився від інтервенції в справі ув’язнених та інтернованих гр.-кат. свя- щеників, мовляв, я за своїми, римо-кат. священиками та- кож не вставляюсь. Може бути, що Його Еміненція стрі- нувся б нераз з прикрістю, мусів би нераз признати, що 325 священик нерозважно вмішався в несвої, політичні справи. Але хіба ніхто не здивувався б і не брав би за зле Архи- пастиреві, що питається за підчиненим собі ув’язненим священиком, що йому [священикові] закидається, або про- хає за згляд для нього. Інша річ, що УБ нічого не відпо- відає, ані ніяких інтервенцій не визнає, а зовсім друга річ, коли архипастир не вставляється за ним. Духовенство має жаль до архиєрея, що не вставляється за ним, а якщо державні чинники ігнорують його інтервенцію, розуміють священики свого архиєрея, співчувають з ним, скріпляється вузол любови синівської у спільному терпінні та поневірці, і сама свідомість священика архипастирської печаливости за нього дає йому осолоду, силу і витривалість у терпінні. Противно, занехання інтервенції може Церкві нанести ве- ликі шкоди, бо священика огірчить і заломить; часто в кожному разі навіє шкідливим холодом для архиєрея і Церкви. Ще так в Польщі не є зле, щоб архипастир через вставлювання за священиками міг зашкодити, навести переслідування на себе чи на католицизм, — особливо в римськім обряді. А зіґнорування УБ знов не є аж такою зневагою і пониженням, щоб з засади відмовлятись від покровительства і заступництва священиків, яке є природ- ним обов’язком архипастиря. Навіть за деякими гр.-кат. священиками, як, напр., о. о. Гащак, Калинюк, Шеремета, міг Його Еміненція без обави для свого авторитету заступатись. Про повну льояльність сих священиків Його Еміненція був поінформований. Апо- стольський Адміністратор Любуської землі з осідком у Ґожові вставився за трьома нашими священиками, ув’язне- ними у Щеціні, оо. Паславським, д-ром Сенетою Дионісієм і Гурою Ярославом, (яких арештовано тільки тому, що вони по переселенні на т. зв. «возз’єднані землі» разом мешкали і до них приходили наші люди), і мав повний успіх, бо витягнув їх. Неодин так невинно священик наш терпить в таборі чи в’язниці, тому що не було кому вста- витись за ним. Також говорять, що Його Еміненція дав свою згоду на вивезення славної бібліотеки гр.-кат. катедральної Капітули в Перемишлі. її розшарпано, здається, на 3 части. Одну часть мав забрати Варшавський університет, другу — Краківський, а третю — Люблинський католицький. Його 326 Еміненція, як сам оповідав підписаному, написав до Люб- линського ректора, щоб навіть не розпаковував цих кни- жок, але зберіг їх, а про передачу частей сеї бібліотеки двом іншим (світським) університетам каже, що нічого не знає. Але Люблинський ректор, запитаний підписаним при нагоді про цю бібліотеку, признав, що має її, але дуже здекомплектовану, та