Мартирологія Українських Церков Т. 2

може, зовсім точні, щоб охоронити духовну особу перед переслідуванням, чи дати можність виїхати з Польщі і т. п. Священикам інтернованим у таборі в Явожні, їхнім женам, хворим священикам і сс. Служебницям дав 1947 р. підмогу на суму 100.000 зол. 1 По іменуванні його Де- легатом Апостольським для греко-католиків у Польщі 1. IV. 1947 найменував Генерального Вікарія для Перемись- кої єпархії, зглядно її скравків під Польщею, в особі смиренно підписаного і затвердив іменованого Його Ексц. Ап. адм. Лемківщини Олександром Малиновським Ген. Вік. Андрія Злупка, додавши йому, як хворому, двох по- мічників, а це о. Петра Шуфлята, пароха Маластова, і о. Володимира Гайдукевича, пароха Волівця. Підмоги та стипендії богослужебні, виєднані у Святішого Отця, роз- ділив між наших священиків, здається упімнув двох Апо- стольських адміністраторів за їхнє не зовсім коректне трактування гр.-кат. духовенства й вірних, обіцяв на слі- дуючий шкільний рік розмістити гр.-кат. кандидатів ду- ховного стану, занимався справою обсади гр.-кат. парафії у Кракові, щоправда, безуспішно. Прийняв звіт зі стану 1 Передані з Риму від Святішого Отця. 324 Гр.-кат. Церкви в Польщі за 1947 р., випрацьований під- писаним, і зложив звіт свій про стан нашої Церкви в Польщі Святішому Отцеві та виєднав нові стипендії бо- госл. та підмоги для священиків і їх родин, для сиріт- ського захисту в Перемишлі, для ченців та черниць дуже обильні. Якщо ходить про оборону греко-католиків перед гні- том, кривдами та насиллям, то Еміненція Кардинал не може, на жаль, нам нічого помогти. Бо хоч Його Емі- ненція має симпатії у свому народі, то правительство уважає Його за сторонника еміграційного, польського уряду, що перебуває в Англії, і тому до Його Еміненції наставлене вороже; і тому Його Еміненція навіть не про- бував інтервеніювати або хоч би зложити протест п^оти насильного вивозу Перемиського єпископа бл. п. Йоса- фата Коциловського, Його помічника єп. Григорія Ла- коти та трьох членів Капітули, хоч за це просила Його делегація гр.-кат. Перемиського духовенства (о. крил, д-р Микола Денько та о. Степан Яворський). Бодай пробува- ти треба було. Хоч би се нічого може і не було помогло, але для зглядів престижевих, зазначення свого обурення, заманіфестування протесту, нап’ятнування насилля мало би своє значіння, бодай для історії. Як же прикро було делегації вийти з нічим, як прикро гр.-кат. духовенству і вірним, що сей акт насилля збуто мовчанкою. А напевно не замовчано би, якби то насилля було довершене на якімсь лат. єрархові. Як прикро буде вдаряти ся мовчанка і разити в історії Гр.-кат. Церкви. Греко-католицькі єрархи йшли на муки і смерть, гинули, як мученики, а римо-католицька єрархія не хотіла і бо- ялась піднести голос на знак протесту. Сю мовчанку рі- шучо треба уважати за фатальну помилку, тим більше, що ходило не тільки про особу Преосвященного Йосафата, але про рівночасну касату останнього заборона греко-ка- толицизму в Галиць