Мартирологія Українських Церков Т. 2

іті з-за любови до Христа і до Його Святої Церкви, йдуть служити світові у відреченні від нього, в посвяті і молитві. Йдуть йому служити не як себелюбні чи слабодушні втікачі зо світу, але як невтомні працівники і молитвеники за нього, за весь світ, за свою Церкву, за свій Народ... На островах монашого життя всі ті, що там собираються, стаються зберігачами і різьбарями рідної української християнської духовости, що виявляє себе у Святій Літургії, обрядовій чистоті, в східньохрис- тиянській богословській мислі і монашому житті за взо- ром древнього східньохристиянського благочестя. Вони також сострадають з тими, що стоять у боротьбі з лукавим світом, вони своїм життям стаються надхненниками для духовних покликань до служіння своїй Церкві! Бажанням Сл. Б. Андрея і благанням моїм, переємця Його заповітів, є, щоб усі наші монаші Чини і Згромад- ження, яких значення і праці для добра душ ніхто не при- меншує, змагались між собою не за впливи і владу і не за те, щоб приподобатися людям, але щоб суперничали між собою за ріст в особистій святості і за ревне і чесне слу- жіння Христові і рідній Українській Церкві. Тому благаю всіх монахів і монахинь: Не стидайтесь свого рідного, дорожіть своєю духовною спадщиною! Яка ж вона, ця наша духовна спадщина, цінна і багата! Вона ніяк не за- слуговує на те, щоб погорджувати нею! «Не давайте свя- 30 щенне собакам, ані не кидайте перед ваших перед свиньми, щоб не топтали їх ногами і, обернувшись, вас не роз- дерли» (Мт. 7, 6). Нехай наша духовна спадщина проникне ваші душі, запалить вогонь у вашому серці, щоб її збері- гати плекати! На цій спадщині освячуйте свої душі благо- даттю і дарами Святого Духа! * * * В час мого прибуття до Риму відбувався II Ватикансь- кий Собор. Як у минулих століттях, починаючи від Пер- шого Апостольського Собору в Єрусалимі, Собор являєть- ся збором верховних пастирів Христової Церкви, які дають свідчення віри і життя повірених їхньому учительському і пастирському служінню Церков. Отці Собору свідчать перед Церквою і перед цілим світом. Свідомий вагомости такого свідчення, у своєму Слові до Отців Собору, дня 11 жовтня 1963-го року заговорив я не про свідчення своє, — воно ж було відоме, — але про Свідчення нашої Української Церкви: про свідчення її віри в Христа і Його Єдину, Святу, Соборну й Апостольську Церкву, свідчення, підтверджене кривавою печаттю без- страшного ісповідництва, терпіння, мучеництва і горами наших жертв. Щоб висловити перед усім світом вдячність, признання й особливо щоб заявити сострадання зі стра- даючими і дати їм моральну підтримку, вніс я прохання- пропозицію: піднести Києво-Галицьку Митрополію і всієї Руси до патріархальної гідности. Це перший раз в цілій історії нашої Церкви Ідея її Патріархату була поставлена прилюдно, ясно і на такому всесвітньому форумі, як Вселенський Собор, хоч сама ідея не нова: Київські митрополити, хоч не носили патріяршого титулу, управляли Церквою наче патріярхи, корис