Мартирологія Українських Церков Т. 2

аходився увесь його маєток. Відтак він примістився з надзвичайною собі скром- ністю на призначеному йому ліжку. Більша частина паці- єнтів у лічниці знала його з оповідань, які неслися з одної в’язниці до іншої, тому від самого початку всі зустрічали його з великою пошаною і любов’ю. У таких обставинах я перебув з ним останні чотири місяці його життя. У своїй простоті він давав усім нагоду глибше вгляну- тися в його життя. І ми всі подивляли його. Велич його проявлялася в його невимовній скромності, покорі і прав- диво дитячім відношенні до Бога. Крихка будова його тіла, глибоко запалі очі й бліде обличчя прозраджували собою великі його терпіння, але з його уст ми ніколи не 362 почули найменшого словечка нарікання. Співв’язні-лікарі однозгідно були тієї думки, що він переносив страшні бо- лі. На питання, чи його щось болить, звичайно відповідав з усмішкою: «Так, маю великі болі!» Коли ж при кінці життя, із-за тяжкої хвороби, болі в нього постійно зростали, він часто з повним довір’ям звер- тався до мене: «Що думаєш, Ферку, чи я ще довго буду мучитися?» І не чекаючи відповіді, звичайно продовжував: «Знаю, що скажеш, — доки Бог схоче! Але добре мені й так, бо я хочу й далі терпіти!» Він зберіг до останнього свого віддиху безмежну любов до своїх священиків і вірних. Часто любив згадувати про поодиноких своїх священиків, про церковні торжества і важливіші події в історії Церкви. Завжди з великим за- хопленням пояснював нам причини, задля котрих греко- католики повинні залишитись вірними Апостольському Престолові. І нема найменшого сумніву, що єп. Ґойдич став мучеником власне за цю свою вірність. Він часто розповідав нам також про свої пригоди під час допитів. Вищі державні чинники йому не раз обіцюва- ли, що негайно повернуть йому його владичий престол у Пряшеві, скоро він перейде на православ’я. Між іншим, оповідав, що під час його побуту у в’язниці у Рузині (біля Праги), одного дня вивели його з тюремної келії до гос- тинної. Поки сторож віддалився, до кімнати ввійшов ви- щий старшина в уніформі, який ввічливо представився і подав йому руку. Він запевняв його, що має доручення від влади негайно випустити його до Пряшева, якщо він по- годиться очолити Російську Православну Церкву в Чехо- Словаччині. Ми з глибоким зворушенням приглядалися виразові його лиця, коли він оповідав нам про цю свою зустріч. Перед моїми очима став живий образ тієї події, як Владика Ґойдич, з великою любов’ю і ласкавістю, йому одному властивою, зачав оправдуватися, що не може прийняти такої пропозиції, бо це був би великий гріх супроти Бога, зламання присяги Святішому Отцеві, зрада св. Церкви, заперечення власного сумління і порушення довір’я тих вірних, що саме терплять за ту віру, яку він їм пропо- відував. На ці слова посередник приступив до Владики, взяв його цупко за рамена і, пригорнувши до своїх грудей, 363 сказав: «Отче, ви мені надзвичайно подобаєтеся. Я бачу, що ви чесна людина, і я вас дуже п