Мартирологія Українських Церков Т. 2

серця така близька до Церкви-Матері! Благословляю тебе і молю: Витривай у вірі батьків, в любові до братів своїх, у служінні Церкві-Матері своїй! І нагородою для тебе нехай буде «зірка досвітня» (Одкр. 2, 28), яку дасть тобі Господь. З болістю у серці споглядаю на Церкву-дочку в Аль- біоні. Не говоритиму вже до тебе більше, бо бачу свою кончину. Та коли голос мій, голос Глави Української Цер- кви не доходив до твоїх верхів і не зворушував їхнього сумління, тоді послухай голосу Того, «хто має меч двосіч- ний гострий: Знаю де живеш — там, де трон сатани: І держиш ім’я моє, і не зрікся віри моєї... Але маю проти тебе трохи, бо там є у тебе ті, що держаться учення Варлаама, який навчив Валака кинути камінь спотикання перед синами Ізраїля... Покайся, отже...» (Одкр. 2, 12-14; 16). Зі свого горба, неначе зі скелі Патмосу, гляджу на Церкву-дочку в країнах доокола мене, на старому конти- ненті. Молюся за неї, яку розорюють кордони і розді- люють заслони, а Голос Господній мовить до неї: «Знаю твої діла... Ніби жива, а мертва ти. Будь чуйною і укріплюй решту, що їй скоро померти, бо я не знайшов твої діла завершеними перед Богом моїм... Згадай, отже, як прийняв і слухав, збережи і слухай, збережи і покайся...» (Одкр. З, 1-3). * * * І серед отих видінь, що виникають перед моїми очима, бачу престольний град Київ на моїй рідній землі. На про- 40 щання мовлю до нього словами Одкровення: «Знаю діла твої і труд твій і терпеливість твою, і що не можеш пере- носити злих; і ти випробував тих, що звуть себе апосто- лами, а не є ними, і знайшов їх ложними: І терпеливість маєш, і страдав ради імени мого, і не знемігся...» (Одкр. 2, 2-3). Тож Голос Господній звістує тобі: «Здвигну світильник твій...» (Одкр. 2, 5). А я, твій Син, прощаю тебе: «Світися, світися», наш Єрусалиме, і востанеш у древній славі твоїй! Оце моє видіння, Дороге моє Духовне стадо, перепові- даю вам і передаю вам як Напуття у вашому палом- ничанні! * * * Не був би я люблячим батьком і добрим пастирем, якщо б призабув своїх найближчих трудівників. Це ті духовні отці, монахи і сестри-монахині, які впродовж мого перебування на оцьому римському острові творили мою духовну родину. Вони слухали мене, як батька, вони тру- дилися разом зо мною, вони служили мені, їхньому Пас- тиреві, своїм знанням, своєю невтомною працею, вони молилися за мене і разом зо мною, вони огортали мене своєю любов’ю; вони помагали мені і клопоталися за мене, коли я знемігся на старості літ. Вони ділили зі мною мою радість і мій біль, вони помагали мені нести важкий хрест В’язня Христа ради! Зі щирого батьківського серця дякую вам і благословляю вас своєю немічною десницею! І молю Всемогучого Бога, в Тройці Святій єдиного, щоб Дух Свя- тий вас освячував і просвічував, зберігав і окрилював у вірному служінні своїй рідній Українській Церкві! * * * Поховайте мене в нашому Патріяршому Соборі Святої Софії, а як воплотиться наше видіння і востане на волі наша Свя