Мартирологія Українських Церков Т. 2

Деякі греко-католики стали проводити молебні по домах, про що йдеться у вироку облсуду в моїй справі від 15. V. 1957 р. Суд карає за підпільні молебні, сподіваючися нагаєм відлякати віруючих від виконання своїх релігійних потреб. Облсуд вкрив ганьбою свою країну, підтвердивши у вироку, тобто у державної ваги документі, наявність в країні репресій за виконання релігійних обов’язків. Мою справу треба розглядати не окремо, а у зв’язку з ліквідацією Католицької Церкви. В день мого арешту, тобто в ніч з 28 на 29 травня 1945 року, було заарештовано багато людей, головним чином видатних представників Католицької Церкви. Ті, що склали списки на арешти, по- ставили також і моє худе прізвище, можливо тому, що я брав участь у митрополичій делегації в Москву, як пере- кладач. Для мене, худорідного, була раніше можливість бути причетним до видатних виключена, але ліквідатори Церкви надали мені таку можливість, хоч і таким оригі- нальним способом... Після арешту на протязі майже року велися пошуки моїх «злочинів», щоб хоч якимсь чином створити вигляд законности. Те, за що мене звинуватили, мало п’ятирічну давність і не мало ніякого відношення до подій 25 травня 1945 р., тобто до ліквідації Церкви і справжньої причини мого арешту. Як я вже вище згадував, мені ставили виною виконання прямих обов’язків: поширення католицизму (ні- чим, між тим, не доведене), слухання духовних відправ. Ще мене звинувачували в тому, ніби я примушував когось співати «Ще не вмерла Україна». Але цю пісню співали в західніх областях, починаючи з минулого віку. Ні австрій- ська, ні польська влада не вважала це злочином. Ніхто ніколи нікому не давав наказів співати, і навіть підозра, 506 що я міг комусь таке наказувати, є просто дурницею. На- решті мене звинувачували в тому, що казав у церкві про- повіді. Проповідь є інтегральною, невід’ємною частиною Служби. Якби церковні проповіді, які я зобов’язаний був виголошувати щонеділі і кожного свята, містили в собі щось злочинне, то до справи були б долучені тексти тих проповідей з оцінками експертів. Але суд тільки конста- тував факт, що вони виголошені в церкві. Це вже вва- жалося доказом вини. Головна ж моя «вина», яка у вироку не називалася — це відмова переходити в російську віру. Ця відмова була рівносильна смерті, бо знищення тих, хто відмовляється перейти в російську віру, було найголовнішою і неодмін- ною умовою ліквідації Католицької Церкви згідно рішення собору 1946 року. Але приєднання до Російської Церкви є ганьбою, страш- нішою за смерть. По-перше: в російську віру заганяли насильно не православні, а фактично прихильники без- божної секти войовничих атеїстів. Це неспростовний доказ того, що російська віра перестала бути православною і перетворилася у безбожно-православну. По-друге: Російська Церква служила в минулому правдою і вірою розбійницько- му імперіалізмові російських царів і протягом тривалого часу набила руку на розбишацьких актах. Церковне керів- ництво най