Мартирологія Українських Церков Т. 2

ідає! У брудному, схо- жому на бункер будинку (у цьому будинку чекали знищен- ня приречені польські офіцери в 1941 році) — нас роздяга- ють, і наглядачі по троє заводять на «прийом», і се серед ночі. У кімнаті п’ятеро осіб, одна жінка у білому халаті (Царьова, дружина садиста Царьова); які вони тут недо- речні, інші — у формі військовиків. Перед ними лежать «справи», кожного з нас. Заходжу і спиняюся біля дверей. — А зто что? Второй раз по 70 ст., два побега — скажи спасибо, что жив остался. Должен помніть, что здесь лагер для особо опасних преступников. Начальству подчиняться без слов. — Я мовчу... — Жидок? — питається ст. лейтенант. — Я мовчу. — Что, разговаривать с нами не хочеш? Сволоч! В Израиль захотел!.. — Відповідаю, що українець з Карпат. — Зна- чит карпатский жидяра, порядочньїе хахльї не будуть под- ривать государство. Мене призначили у 10-е відділення до нач. відділу стар. лейт. Буть Юзефа Казиміровича. Ранком о 11 го- дині викликає нач. відділення. «Санітари» (кримінальні злочинці) приводять до кабінету. У кабінеті двоє. Знайо- 540 мимося — Кушаковський Ігор Ноєвіч, головний лікар, та Буть Юзек Казимірович. Питаються, на що скаржуся і яка у мене хвороба? Відповідаю, що торбує печінка та шлунок. Мене перебивають і питають, чи я згідний з діягнозою — кажу, що так, згідний. Буть наливається кров’ю і кричить, що вони тут вирішують, що, хто, який — мене будуть лікувати «кулазіном», виб’ємо всі мозки. Ідіть... Через два тижні приїхала мати з сестрою Наталкою на побачення. Ведуть і попереджають — розмовляти тільки російською мовою, про справу ні слова, про лікарню ні слова, у противному разі — «кулазін». Коли мене привезли до Сичовки, я важив 52 кг. (мій зріст 173 см.). Розмовляємо, перестрибуємо з п’ятого на десяте — ромовляємо рідною мовою. Побачення припи- няється. Мама вимагає перекладача. Нема. Десь виїхав, бо він ще й Смоленськ обслуговує — (у Смоленській тюрмі на той час з українців один Красівський). Мама сказала, що буде чекати на перекладача. Беру передачу, її ретельно обшукують, навіть цукерки ріжуть навпіл — і йду. На другий ранок у передачі знаходжу фінський ніж, повідо- мляю адміністрацію. Через 15 хв. у відділення вривається осіб 10 наглядачів та «санітарів» — накидуються на мене, б’ють і прив’язують до ліжка, — при цьому вимагають, щоб я сказав, кого хотів убити?.. Рівно два місяці я був прив’язаний до ліжка, кожної ночі наглядачі з «санітарами» лікували кулазіном — били чоботами, ключами. «Звільнив мене майор уп. КДБ Шестінський. Як заявив Шестінський, він прикріплений до мене як шеф, і від мене самого зале- жить, коли я «виправлюся» і зможу піти додому. Всього у Сичовці близько 300 осіб з політиків, у 10-му відділенні 24 особи — 70 інших кримінальні: 1. Євангельський християнин Крюиков з Калузької обл., росіянин, засуджений у 1941 р. до розстрілу, пізніше замінено на 25 р., у 1956 р. привезений на «лікування» у Сичовку. 2. Махаєв Єлім, чечен, 1942 р. нар