Мартирологія Українських Церков Т. 2

ми віруємо, що і волос не впаде із наших голів без Все- вишньої волі на те... Але людство розділене Антихристом, що нині, вже є живий із слугами своїми поміж нас. Я 553 проживаю, із Божої ласки, у державі де бути християнином — злочин! Ще ніколи, за всю історію християнства на вірних і слуг Церкви Христової не було таких гонінь і переслідувань, як нині. Українські католики позбавлені всього — родинного щастя, вільно проповідувати, відправ- ляти обряди нашої Церкви — ми в катакомбах! «Коли б не Господь, що був з нами, — як повстала була на нас людина, — то нас поковтали б живцем, коли розпалився на нас їхній гнів...» (Пс. 123, 2, 3). В чому річ? Чому слуги князя Тьми з такою злобою і ненавистю переслідують дітей Божих? Відповідь в св. Письмі. І тому не дивно, що християнські країни Европи сліпо слідують облудливим домаганням безбожників. Нещодавно, рівно два роки тому відбулася Гельсінкська нарада. Багато го- ворено — наслідки: демократизація Еспанії, Чіле, — і в противагу їм терор, в’язниці, психлікарні за слово Правди в СРСР. Керівні кола велетенської імперії відкрито знех- тували власні підписи під міжнародною угодою: за слово Боже тут розпинають дух живий! Із своїх 34-ох років, 14 я провів у тюрмах і концтаборах СРСР та психіятричних лікарнях. 7 квітня 1976 року мене було звільнено, а вже через тиждень виселено за межі области — за мною ходить державне гасло: «войовничий католик». За рік, т. зв. дарованої волі, мене тричі арештовували, двічі запроторювали до психіятричних лікарень, де мене насильно «лікували» — свідомо нищили! Так 2 листопада 1976 року мене було заарештовано й вивезено до обласної психлікарні в м. Вінниці, де я пробув 28 діб, і тільки завдяки клопотанням Української громадської групи спри- яння виконанню Гельсінкських угод та Московській групі, мене було звільнено. Та на цьому мої митарства не скін- чилися. Погрози вбивством, тюрмою, вічним ліжком у психлікарні! — за одне — я відкрито виступив, що являюся українським католиком. В СРСР почалася розправа над дисидентами та віруючими — шлях до Беоґраду, щлях до «нової конституції» простягся через вбивства, тюрми, пси- хіатричні лікарні. Арештовані чотири члени Української групи сприяння — М. Руденко, О. Тихий, М. Матусевич, М. Маринович, арештований Барладяну в Одесі, арешти в 554 Харкові, розгромлена підпільна друкарня «Християнин», що підпільно друкувала св. Письмо, чотири вірні під слід- ством. 28 квітня 1977 року було заарештовано мене. Шля- хом підступу і обману мене було завезено до обласної психіятричної лікарні м. Берегове. Причина? Офіційно, ніби рішення Мукачівського районного суду з 1 квітня 1976 року являється незаконним, в дійсності, як повідомили в обласній Прокуратурі м. Ужгород моїй матері Терезі Маргареті, за «довгий язик». В лютому 1977 року ми з дружиною Оленою Тереля звернулися в Українську громадську групу сприяння зі заявою, щоб остання клопотала перед урядом СРСР та урядами Заходу про