Мартирологія Українських Церков Т. 2

Дільничний став вимагати, щоб Тереля негайно пройшов з ним до відділку для засвідчення особи. На заперечення Терелі «дружинник» заявив, що якби його (Терелю) зустрі- ли без документів на вулиці, то послали б просто до «пси- хушки». Я сказала, що Йосиф — мій гість, і я не можу до- зволити, щоб його відпровадили до відділу міліції з мого дому. Тоді Чулюкін викликав телефоном наряд міліції. Мені довелось поїхати по пашпорт Терелі на квартиру, де він зупинився. Тим часом прийшли ще два дружинники, з відділу стали дзвонити й вимагати, щоб Чулюкін йшов туди, у квартирі витворилася нервозна атмосфера, став 579 хвилюватися дідусь (йому 90 років), і Терелі довелося піти до відділу разом з працівниками. Чулюкін при цьому запевнив, що тільки-но до відділу принесуть пашпорт, Терелю випустять. За півгодини я зайшла до кімнати міліції, де був Тереля і один з опаскою дружинника коло нього. Біля кімнати вартував міліціонер. Я віддала пашпорт Йосифові, й неза- баром прийшов працівник міліції, узяв пашпорт і забрався, сказавши, що зараз вернеться й віддасть пашпорт. Одначе протягом години до кімнати ніхто не приходив. Коли я спробувала вийти на вулицю, щоб зателефонувати, мілі- ціонер біля дверей мене не випустив. На питання, на якій підставі мене затримано, міліціонер стис плечима й сказав, що «нічого не знає, йому так сказали». Коло 1 1 год. вечора з’явився, нарешті, дільничний, три- маючи в руках бланки «Пояснення». Разом з ним прийшло кілька міліціонерів та інспектор карного розшуку, котрі провели мене до іншої кімнати на «розмову». На питання інспектора карного розшуку я відповідати не стала, пояснивши відмову відсутністю причин для «бе- сіди». Чулюкін у розмові з Терелею питав, коли й нащо той приїхав до Москви. Йосиф написав на бланку пояснення, що приїхав до Москви відвідати друга, що заслаб, і не заставши його вдома, зайшов до мене. Далі у зв’язку з питанням, чому він не має прописки з такого й по такий рік і таке інше, Йосиф вичислив, коли й за якими статтями він перебував в ув’язненні. Тоді він попросив, щоб до кім- нати привели мене, і при мені прочитав пояснення вголос. Однак і після цього ні мене, ні Йосифа не випустили. Мене провели до кімнати, куди невдовзі зайшов літній чоловік у сірому пальті та якийсь один у цивільному. їх супроводив працівник міліції. Літній чоловік назвав себе начальником міста. Я спитала, що це за посада і чи має «начальник міста» документи. Він відповів: — Ви мені і так мусите вірити. — Чому? — Тут відділ міліції, офіційна установа. І всьому, що тут говорять, ви мусите вірити. Потім він став питати, де я працюю та як потрапила до відділу. Я відповіла, що до відділу прийшла сама, а 580 мої пашпортні дані він може подивитися у пашпортному столі відділу. Тоді він спитав: — А скажіть, будь ласка, Олено Микитівно, яке відно- шення ви маєте до західніх радіостанцій? Мене здивувало питання. «Начальник міста» попросив якийсь «рапорт», і працівник мілі