Мартирологія Українських Церков Т. 2

ене не цікавить, чим саме ви займаєтесь, та якби й цікавило, ви навряд чи сказали б мені щось нове: про вас і так все відомо. Мене цікавить інше: яка ваша система цінностей, ваш світогляд? Що в’яже вас із вашими друзями? Що змушує вас вести активну антидержавну діяльність? — А яку антидержавну діяльність я веду? — Ну, наприклад, як зрозуміти вашу участь у Фонді до- помоги політв’язням? — А хіба це — антидержавна діяльність? — Безперечно. — Що ж антидержавного в тому, що я, припустімо, по- силаю в’язневі передбачену правилами ВТК посилку? 582 — Але ви посилаєте їх цілком певним людям. Ви ж не посилаєте посилок кримінальникам. — З кримінальниками я не знайома, тож і не можу їм нічого посилати. — Але ж і весь Фонд допомоги помагає тільки цілком певним людям. — То й що ж у цьому поганого? Чи не хочете ви сказати, що кожен родич або друг політв’язня, що пише йому листи й посилає посилки, провадить антидержавну діяль- ність? — А чи багато у вас родичів в ув’язненні? — Ні, небагато. Але друзів та знайомих — досить. А коли вже вас так цікавить, які внутрішні мотиви спону- кують мене писати їм листи й посилати посилки, то я скажу, що мене провадить бажання не кинути друга в біді. Таке бажання властиве, як на мене, всякій хоч трохи пси- хічно здоровій людині. — А, пробачте, на які гроші ви посилаєте посилки? — Припустімо, на свої. — А яку ви маєте зарплатню? — 70-80 руб. — О так, така зарплатня, безперечно, дозволяє посилати посилки.... Тої хвилі задзвонив телефон, і працівники міліції від- кликали психіятра. Він пішов за перегородку, узяв слу- хавку. Говорив голосно, так, щоб я чула. — ...Я не можу ще йти, я все з цією дівицею ніяк не виведу кінців... ...Так, вона, безперечно, нездорова, але відкручується від прямих відповідей на питання, вишукує резони... ...Так, зараз скінчу.... Повернувшися, він спитав: — То й як, ви й далі будете уникати відповідей на питання? — Я ж, мені здається, на всі ваші питання відповіла. — Що ж, хай і так. Не думайте тільки, що вам це не пошкодить, — сказав він значуще та попросив у праців- ника міліції, щоб його відвели до Терелі. Після того мене довго тримали в замкнутій кімнаті, а на питання, коли ж мене випустять, працівники міліції стискали плечима. 583 Тим часом у сусідній кімнаті відбувалося таке. Чоловік у цивільному, що відрекомендувався мені «на- чальником міста», показав Йосифові Терелі посвідчення працівника КДБ і спитав, чи чемно з ним поводились працівники міліції. — Яке там чемно! — сказав Тереля. — Знущались. 4 години без усякої причини протримали. Майор Чулюкін зблід, почувши це, і став запевняти, що був чемний. Працівник КДБ попросив викликати «найближчого пси- хіятра», а тоді сказав: — А ми знаємо, Йосифе Михайловичу, чого ви приїха- ли. Десь, інформацію привезли. Так же ж? Знаємо-знаємо. Тоді він попросив працівників міліції дати йому по- яснення Терелі про перебування у Москві. Раптом Чулю- кін, ск