Мартирологія Українських Церков Т. 2

ости. У 1947 році на західні і північні землі переселено при- близно 500,000 українців у переважній більшості греко- католиків. В теперішню пору на тому самому терені по- стійну участь у наших Божественних Літургіях бере лише кількадесять тисяч вірних. Це не тільки наслідок різного роду адміністративних потягнень. Перед виселенням ми вміли витворити протягом століть у своїх осередках меха- нізм оборони перед денаціоналізацією. У міжвоєнних роках ми зуміли дуже успішно протиставитись наступові право- слав’я, добачаючи в ньому інтереси та дії чужих сторін, які пробували нас порізнити. Опинившись, одначе, в розсіянні і відчуваючи нищівний вплив середовища, багато з нас ба- чить у втечі до православ’я можливість зберегти власну тотожність. 676 Це дуже вимовне й одночасно трагічне! Звертаємося до достойних Єпископів, як членів народу, який протягом своєї історії переживав подібні трагедії, щоб принаймні тепер не мовчали. Адже Папа Урбан VIII видав 7 лютого 1624 р. декрет, в якому, між іншим, недвозначно сказано архиєпископам, єпископам та іншим латинським достойникам, а також їх урядовцям, щоб не відважувались приймати до латинського обряду нікого з уніятів, як світ- ських, так і духовних і то під жодною умовою та з будь- якої причини. Чому цей документ до сьогоднішнього дня не був опублікований у Польщі? Адже катехити і випускники семінарій у всіх дієцезіях у Польщі, а зокрема в західніх, північних і південно-східніх, повинні бути докладно поінформовані про те, подібно як і про постанови Ватиканського Собору II, що стосуються Східніх Церков. На цих теренах це питання завжди гаряче й відкрите. У четвертій точці «Декрету про Східні Церкви» напи- сано: «Отож по всьому світі треба пильнувати збереження, а також розвитку всіх окремих Церков, і тому треба тво- рити парафії і власну ієрархію, де цього вимагає духовне добро вірних... Усі духовники й особи, які готуються до священицьких свячень, повинні бути належно навчені про обряди, а зокрема про практичні вказівки, які стосуються різних обрядів. Мало цього, навіть і світських треба пов- чати під час катехизації про обряди та відповідні приписи». А як це виглядає у практиці? Протягом 40 років, за вийнятком виступу о. архиєпис- копа Г. Ґульбіновіча під час привітання Папи в 1983 р. і подібному випадку у Кракові, не було ані однієї офіційної згадки на цю тему, ані однієї проповіді! Так наче на західніх, північних і південно-зхідніх зем- лях та взагалі у Польщі не було ні одного вірного Східньої Церкви. Такий є стан нашої діаспори на вигнанні. Не інакшою є ситуація на залишених землях. Після 1956 р. багато українців вернулися на свою батьківщину і в деяких місцевостях знову становлять більшість мешкан- ців. Тим часом ані однієї церкви не звернено їх власникам, а в багатьох місцевостях нам ставлять труднощі або навіть унеможливлюють влаштувати Божественні Літургії. У Криниці довготривалі старання нашого генерального 677 вікарія і вірн