Мартирологія Українських Церков Т. 2

жає себе католицьким, а чимала частина і далі остається вірна Святішому Престолові і є свідомими, практикуючими католиками. Так зване «російське православ’я» силою та терором насаджується на західньоукраїнських землях. Ця коротка інформація про церковне життя україгіців- католиків на Західній Україні, безперечно, далеко не пов- ністю може віддзеркалити всю проблему і все церковне життя на цю пору, на 1980 р., і навіть не претендує на це. А проте, нехай факти, наведені з дійсности, будуть якоюсь мірою інформацією про наше релігійне життя, а також і просьбою до всіх католиків і навіть до всіх людей «доброї волі» про молитву у нашому наміренні, аби хрест Господній у формі цих переслідувань нам чесно нести і витерпіти всі проби і витримати до кінця у Христовій вірі та у Христовій Церкві, у вірності Намісникові Христа, Святішому Отцеві, тому що в Його Особі ми вірні Петро- ві, ми вірні Христові, Господові нашому. Невдовзі після смерти Первоієрарха Української Като- лицької Церкви митрополита Андрея Шептицького, що сталася 1 листопада 1944 р., почалася підготівля до «лікві- дації» Української Католицької Церкви. А саме, 6 квітня 1945 р. випущено пасквільну брошуру з наклепом на бл.п. митрополита Андрея Шептицького, а в ніч з 10 на 11 708 квітня 1945 р. були заарештовані тодішній митрополит Га- лицький та Львівський єпископ Кам’янецький, сьогодні їх Блаженство Верховний Архиєрей кардинал Йосиф Сліпий та 6 українських католицьких єпископів: Преосвященніший Микита Будка, Преосв. Микола Чарнецький (ЧНІ), Преосв. Йосафат Коциловський, Преосв. Григорій Лакота, Преосв. Григорій Хомишин, Преосв. Іван Лятишевський. І тільки- но у березні 1946 р. було повідомлено, що військовим судом усіх українських владик засуджено на довголітнє ув’язнення. Скликаний 8 березня 1946 р. «Львівський собор» про- голосив «ліквідацію» Берестейської унії 1596 р. та «воз- з’єднання» — повернення українського народу в лоно Право- славної Церкви до своєї одвічної православної віри. І ні слова ніде не згадувалось, та й тепер мало про це згадується, що мали місце два історичних перекручен- ня. Поперше, «Львівський собор» 1946 р. взагалі не був ніяким законним собором: він був незаконний і неуправнений на ліквідацію Берестейської унії 1596 р., бо, хоч про це і замовчується, але він був скликаний та очолений лише тільки протоієреєм за життя усіх 7 като- лицьких українських владик. На згаданому «соборі», всу- переч усім церковним канонам як Східньої, так і Західньої Церков, не було ні одного єпископа Укра- їнської Католицької Церкви: у с і вони на чолі з митро- политом перебували на ту пору в ув’язненні, як такі, що відмовились «підписати православ’я», тобто стати силоміць прилученими та підпорядкованими ієрархії тої державної інституції, яка перебуває під орудою атеїстів і наважується звати себе Російською Православною Церквою, як такі, що відмовились навіть від усяких почестей та титулів у Православній Церкві і лишилися вірни