Мартирологія Українських Церков Т. 2

ми Святішому Прес- толові та Святішому Отцеві, на той час Папі Пієві XII. На «Львівському соборі» 1946 р. був присутній лише протоієрей, трохи священиків, окремі миряни (допровадже- ні терором) та представники влади. Подруге, безпардонно фальсифікується такий історич- ний факт, і ніде не наводиться жодної інформації про те, що з-перед віків віра українського народу — католицька своєю суттю, бо її прийняв князь Во- лодимир 988 р., тобто до церковної чвари, що сталася 709 1054 р. На той час, не зважаючи на термінологію «право- славна віра», як вона звалася, вона своєю суттю була ка- толицькою, тому що Візантія корилася Святішому Престо- лові і перебувала у злуці з усією Вселенською Церквою. Безперечно, за тисячоліття дуже далекими за своєю суттю стали «православна віра» ІХ-Х віку і «православ’я» XX віку, тим більше «російське православ’я». Тим-то пора від- кинути зловмисне перекручення фактів, використовуючи аналогічну термінологію, яка тепер відбиває діаметрально протилежні поняття. Дуже знаменні слова з приводу одвічної віри україн- ського народу сказав Святіший Отець Іван Павло II у сво- му Пастирському Посланні кардиналові Иосифові Сліпо- му: «Христова віра на Русь прийшла з Риму через Ві- зантію!» Та це питання — це ціла окрема проблема, яку тут лише побіжно зачеплено, тому що вона проливає світ- ло на кричуще перекручення історичних фактів. Після «собору» з 1946 р., почалась «ліквідація» всього, що католицьке. Усі монастирі (біля 200 домів) було за- крито, ченців та черниць розігнано. На всіх священиків, котрі відмовились «підписати православ’я», на всіх близько 2000 дієцезійних священиків та духовних осіб чекав один шлях — ув’язнення і часто без ніякого суду, заслання на Сибір, у глухі райони, до таборів з важким режимом. Православ’я не підписав ні один єпископ, ні один чернець Української Католицької Церкви, і тому багато хто з них назавжди спочиває під снігом Сибіру. З українських владик живим лишився лише митрополит, їх Блаженство Йосиф Сліпий, котрого 1963 р., після 17-літньої каторги, звільнили у відповідь на просьби та клопотання і Святого Престолу і численних інституцій та організацій. Та навіть і в Римі не дають спокою Верховному Архиєрею Української Като- лицької Церкви і вряди-годи обливають у пресі болотом та всякого роду наклепами. Треба віддати належне усім українським владикам, що постраждали Христа ради, аби «всі єдино були», і навести короткі витяги з енцикліки Папи Пія XII «Східні Церкви»: «Тепер на ще один нарід, дуже нам дорогий, звертаємо із сумом нашу увагу, а саме на український нарід... Окре- мо хочемо згадати тих єпископів східнього обряду, котрі — одні з перших — за віру зазнали горя, нещастя і наруги...» 710 Усі католицькі парафії було примусово ліквідовано. Щось з 5000 храмів та каплиць зганьблено, опоганено. «Православ’я» не підписали багато парафіяльних свя- щеників і поділили долю єпископів та ченців. Однак більша частина парохів з жонато