Мартирологія Українських Церков Т. 2

нці-католики, не маємо ні- яких прав! Ми не існуємо у Радянському Со- юзі, не зважаючи на те, що стаття 52 нової Конституції СРСР Гарантує громадянам СРСР право «визнавати будь-яку релігію... та відправляти релігійні культи»... Тільки це право написано, очевидячки, для окраси Консти- туції... тільки й того... І ціла показуха різним делегаціям часто прекрасно представлена про «свободу совісті» є лише окозамилюванням... Ми цілком відповідаємо за ці слова, тому, що це стверджує саме життя. Досі, не зважаючи на неодноразові спроби, не зважаючи на трихрічної давности постійні прохання про реєстрацію релігійної громади українців-католиків (у с. Мшана Горо- доцького району Львівської области) до Ради у справах релігій при РМ СРСР, не зважаючи на неодноразові обі- цянки «позитивно розв’язати питання», досі, на поча- ток 1980 р., ми не маємо жодної офіційно зареє- строваної святині (храму), ані навіть жодно- г о молитовного дому. М и «н е існуємо»... Нас пе- реслідують хронічно, єхидно, змушуючи протягом ЗО ро- ків забути все католицьке; нас силоміць пробують обер- нути на атеїстів, принаймні на «російських православних мирян». Понад ЗО років триває примусова ліквідація 712 Української Католицької Церкви, католицької віри на за- хідньоукраїнських землях. Періодично нам погрожують, що «ніколи вам не бачити Церкви Шептицького», система- тично нас переконують, що «унію було насильно накинуто українському народові польськими магнатами й Ватика- ном» і «[що вона] ненависна українському народові», що «Володимир прийняв православну віру», усі стат- ті, книги, брошури вправно перекручують факти, вклада- ючи у поняття православної віри православ’я наших днів, так що часто з прочитаного напрошується єдиний висно- вок, що завжди був католицький Захід та православний Схід. А тим, що багато сімей не мають жодних книг, катехізисів, молитовників та інших джерел пізнання хрис- тиянської віри та істини, безперечно, така фальсифікація завдає певної шкоди населенню. Проте, скільки не намагаються «з успіхом вести ате- їстичну» пропаганду, вона закінчується тим, що останнім часом зросло зацікавлення населення релігією. Очевидно, набрид людям атеїзм та матеріальний добробут, згідно із словами св. Августина: «Неспокійне моє серце, поки в Тобі не знайдеться, о Боже». На нашій території частину храмів закрито тому, що не скрізь є парохи, або бували випадки, коли миряни бой- котували «підписаного» священика і він мусів покинути парафію. У цих закритих храмах віруючі наводять порядок, доповнюють потрібний церковний посуд та сходяться на спільну молитву по неділях та святах, а у травні, червні та жовтні навіть щодня — для відспівування молебнів до Пресвятої Богородиці, до Найсолодшого Серця Ісуса і для спільного розарію («вервиці», ружанця) Пресвятій Богоро- диці. Божественну Літургію співають самі (хоральні части- ни), інколи вдається відправити їм сакраментальну Бо- жественну Літургію та уділити необхідних Святих Таїн