Мартирологія Українських Церков Т. 2

ств. І ось останні 2-3 роки почався «наступ» на ці католицькі храми. За те, що люди моляться у цих храмах, віруючих переслідують, а храми руйнують, обертають на склади, закривають. Представники місцевої влади (міліції, КДБ, партійних та виконавчих комітетів) приїздять автомаши- нами, часто озброєні, з вівчарками, і незгірше від німець- ких фашистів нацьковують собак на людей, а храми обер- тають у руйновища. Так було в селі Мшана Городоцького 713 району Львівської области. Без жодного попередження з боку місцевої влади 8 грудня 1977 р. о 10 годині ранку до храму пригналося 4 авта, повних міліції, КДБ-істів, пред- ставників районової влади, озброєних осіб із собаками. Віруючі не могли ближче підійти, на них цькували собак, били. Храм було безжалісно спотворено — знищено геть усі вівтарі, поламано амвон (проповідальницю), сидіння (спеціяльні довгі лавки), поламано ікони, хоругви, вирвано зо стіни іконостас. З храму вивезено все — навіть пусте святилище для Святих Дарів (табернакулюм). Узято все, що тільки можна було вивезти — церковні ризи, рясу свя- щеника, потири, монстрацію-дароносицу, увесь посуд, в тому числі прикрашені українськими національними ви- шивками обруси, серветки, рушники, усі уламки, ікони. Віруючі звернулися до Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР (у Москві). Зразу на делегацію віруючих кричали, лякали, тоді, другого дня, вислухали та обіцяли «розглянути» питання, навіть прийняли документи для реє- страції релігійної громади, правда, потім документи «не знайшлися», і довелося офіційно поштовим рекомендова- ним листом відсилати копії особистих даних «двадцятки» — 20 віруючих — та заяву про реєстрацію релігійної гро- мади. Хоч уже минає 3 рік, та «віз й досі там», справа з місця не зрушується. Написано більше як 100 різних листів, прохань, документів, делегації віруючих уже 1 1 разів побу- вали у Раді в справах релігій, у Народному контролі, Прокуратурі, МВС та інших компетентних установах. Віру- ючих або відсилають до Православної Церкви, як виключ- но «української», або багато обіцяють і нічого не роблять. Одним з трюків була обіцянка у Раді в справах релігій при РМ СРСР, що релігійну громаду буде зареєстровано тоді, «якщо віруючі відмовляться від юрисдикції кардинала Слі- пого». Ніхто такої заяви й документу не підписав. Останнім часом делегації було сказано, що з підтримкою їх звер- нувся навіть Папа Римський, однак уряд «ніколи не зможе зареєструвати Церкви, що перебуває під юрисдикцією Слі- пого, тому що він — ворог радянської держави, бо спів- працював з німецькими фашистами, і взагалі Католицька Церква ворожа радянській державі...» Дуже несумісні такі заяви із статтею 52 нової Консти- туції СРСР, де чорним по білому написано, що громадяни 714 СРСР мають «право визнавати будь-яку релігію». Треба ж бути послідовними й написати «будь-яку релігію, крім католицької» або, навпаки, тримаючи крок із статтею 52, не заявляти на весь голос такого безглуздя.