Мартирологія Українських Церков Т. 2

ьним наглядом, сподобився, як нагороди за свою високу чесноту, святої смерти 1878 р. Так само 160 священиків за те, що відверто визнавали католицьку віру, було відірвано від своїх, полишених у нужді, родин та вивезено у глибоку Росію, де їх позамикано по монасти- рях; тільки ні голод ні знущання не змусили їх відійти від своєї святої присяги. Не меншу мужність духу виявило чимало духовних і мирян з Холмської єпархії, що непохитно оперлась гони- телям католицької віри. Так, напр., мешканці села Пра- 733 тулина не відповіли силою на насильство, коли солдати напали на церкву, щоб, зайнявши її, віддати схизматикам, але безборонні, збившись докупи, створили із себе живий мур перед напасниками. Через те одних поранили й ска- тували, інших на довгі роки ув’язнили або вивезли на холодний Сибір, а ще інші під кулями пролляли свою кров за Христа. Що до тих, які скропили католицьку віру власною кров’ю, то справу винесення їх на престоли вже започатковано у відповідній єпархії, і є надія, що колись можна буде їх зарахувати у ряди блаженних. Ці нікчемні злочини, на жаль, коєно не в одному місці, а довершувано по багатьох містах, містечках і селах. Коли всі католицькі церкви було віддано схизматикам, а всі священнослужителі, вигнані зо своїх місць, були змушені покинути напризволяще повірене їм стадо, тоді вірних, зовсім не питаючи про їх бажання, вписано до нез’єдиненої Церкви. Та вони, дарма що позбавлені своїх пастирів та відправ і підмог своєї релігії, все таки завзято старалися зберегти віру. Коли деякі оо. Ісусівці, переодяг- нені і з великою небезпекою для життя, потайки до них навідувались, щоб проповідувати їм Божий закон, додавати заохоти й потіхи, вони приймали їх з великою радістю і пошаною. Коли ж 1905 р. проголошено сяку-таку свободу віри, то можна було побачити в тих українських волостях чудове й радісне явище: велика сила католиків стала виходити із своїх криївок на денне світло і, не маючи священиків свого східнього обряду, стрункими лавами, з хрестом та святими іконами на чолі, у прилюдному святочному поході та з піснями подяки Богові, йшла до латинських костьолів, куди перед тим під вельми тяжкими карами не вільно було їм заходити. І там вони благали правних священнослужи- телів, щоб отворили їм двері, прийняли їх та їхнє вірови- знання і записали їх до католиків. І так за короткий час до 200.000 Христових вірних законно прийнято до Церкви. Але єпископам, священикам та їхнім стадам і в но- віших часах не бракувало нагоди показати мужність духу й непохитність у сповіданні католицької віри, в обороні Церкви та її свободи. З-поміж них мило тут згадати для особливої його прослави митрополита Андрея Шептицько- го. Коли розшаліла перша європейська війна і Галичину 734 зайняли російські війська, прогнано його з престолу й ви- селено в монастир. Там і пробув він якийсь час під вартою і нічого більш не бажав, як засвідчити найглибшу свою побожність до Апостольського Престолу й з у