Мартирологія Українських Церков Т. 1

ігію імператора; хай весь нарід піде за тобою в храм». — «Не мені підлягає цей нарід, — відповів Акакій, — а Богові. Він схоче — буде слухати мене, поки я буду учити його правдивому й розумному й тому, що не противне волі Божій. Але всі покинуть мене й виявлять презирство до моїх слів, коли побачать в них противне закону Божому й переконаються, що я бажаю відвернути їх» (Аксак., «Не угашайте Духа», ст. 44). Акакій виявив погляд Церкви. Москвинська ієрархія на Україні весь час обстоювала нову релігію імператорів Московії, й через те нарід України не йде за нею. Лише зрадники й перевертні, недовірки християнські, остаються з москвинськими єпис- копами. Відомо, що в 1596 р. на Соборі українському в Бересті ієрархія української Церкви ради лакомства нещасного, ради шляхетських привілеїв зреклася православної віри — зрадила свойому народові, віддала Церкву владі Римського папи. Вірні на це не погодились, зібрались на Собор окремо, не визнали старої ієрархії і відновили пізніше нову ієрархію. Таким чином історія й Всесвітньої й української Церкви знає шляхи діяння св. Духа, які проходили не через ієрархію, а через вірний народ Церкви. Коли в історії Всесвітньої й української Церкви, зокре- ма, ієрархія, не розгріваючи дара Св. Духа, істини (2 Тим. 1, 6), втрачала огонь істини, тоді полум’я істини, огонь надхнення Св. Духа, розгорявся у вірних Церкви. Без всякого сумніву, відновлення не тільки дару Св. Духа, навчання істині, але й дару священнослужіння, можливе й 186 належить всій Церкві, вірному народові. Коли дар учи- тельства в надзвичайні часи передавався через Церкву, вірний нарід, а не єпископат, то й дар священства, свя- щеннодіяння передається через Церкву, вірний нарід. Безумовне абсолютне вимагання від Христової Церкви не церковного переємства духа, а рукопереємства єписко- пату, ієрархії, є визнанням династичної, абсолютної, моно- польної єпископської монархії в Церкві. Вимагання й віра в династично монархічне єпископське рукопереємство є уривком, черенком, відбитком стародержавних елементів в житті Церкви. Право володіння феодом, малою державою, передавав при інвеститурі й мирському рукоположенні феодал феодалу. Віра в абсолютне значіння архиєрейського рукопереємства, а не церковного переємства, являється від- битком згаданих державних відносин. Віра в єдиноспасительність архиєрейського рукопереєм- ства є недовірством до Отця Небесного, до Христа, до Духа Святого, до сили й могутности безпосереднього єднання Христа з Церквою, до правди, заповітів Христа про силу молитви Церкви. Віра в єдиноспасительність єпископського рукопереємства, віра в те, що тільки архи- єрейським рукопереємством передається вся повнота жит- тя Св. Духа в Церкві спростовується й відкидається тими історично-церковними фактами, що більшість єпископів відійшли, відступили від Христової Апостольської Церкви і під проводом Арія, і під проводом Несторія, і під керу- ванням монофелітів, і під впливом іконоборців.