Мартирологія Українських Церков Т. 1

отивно Євангелії, розуміють римські папісти й мос- ковські патріярхісти, що влада в’язати і розрішати є пра- вом стародержавного порядку (сваволі) єпископа, митро- полита, або патріарха. Лише той, хто Церкви не послухає, стає стороннім Церкві (Мт. 18, 17). Представник москвинської ієрархії на Україні, екзарх Московського патріарха, Михаїл Єрмаков, не послухав голосу Церкви церков, т. є. Всеукраїнського Церковного Собору; тим він став Церкві стороннім. Непереможна сила Церкви. Неложне обітування Сина Божого, Ісуса Христа. А Він, милосердний, каже: «Коли вже ви, лихі, умієте добрі дари давати дітям вашим', то тим більше Отець Небесний дасть Духа Святого тим, що просять у нього » (Лк. 11, 13). Церква українська, її Собор в св. Софії в 1921 р., єднаючись в таїнстві євхаристії, одностайно благали Отця Небесного послати Духа Святого новообраним священно- служителям Церкви. І Дух Святий, Дух любови до мен- шого брата, до Христа, живе в новопосвячених Собором єпископах. Що ж ви, слуги патріяршої москвинської ієрар- хії, ви, Михаїли, Назарії, Пахомії, Пімени, думаєте, що Отець Небесний дасть нам камінь замість Св. Духа? «Не ховайте, не топчіте святого закону». Не забороняйте мен- шому брату приходити до Христа, до Отця Небесного. Не закривайте двері перед знесиленим тяжкою віковою пра- цею українським народом. Єпископи в перші віки християнства були лише вико- навцями волі вірного народу в совершенні таїнства священ- ства. Зібрання 340 р. всіх приналежних до Олександрій- ського патріархату єпископів Єгипту, Лівії, Пентаполісу й Фіваїди в свойому посланні так свідчать про висвячення на Олександрійського єпископа диякона Афанасія: «Увесь на- рід Церкви складав як би одну душу й тіло; і голосно і багато раз виголошував, щоб Афанасій був єпископом. Про це він (нарід) просив Христа і закликав нас багато днів і ночів висвятити (Афанасія) його, й не покидав Церкви, то й нам не давав розходитися. Всі інші звали його (Афанасія) добродітельним і благочестивим чолові- ком, витриманим і істиним єпископом». Присутніми єпис- копами з народом совершене було тоді висвячення Афа- 185 насія й нарід голосними покликами став виявляти свою радість (Аксакова, «Не угашайте Духа», ст. 43). Не оста- вила благодать Божа єгипетських єпископів, і вони пішли разом з Церквою, разом з народом. Жестоковийні моск- винські ієрархи на Україні не почули плачу, благання народу України на Соборі в 1921 р., не пішли разом з Церквою й через те вони стали сторонніми для українсько- го вірного народу. Про Кіпряна Карфагенського каже його біограф Пон- тій, що він «судом Божим і любов’ю народньою поставле- ний був в священство й єпископував, коли був неофітом» (Аксак., «Не угашайте духа», ст. 44). Церква повинна низвергати пастирів, єпископів, коли вони піддаються лжеученню, служать не Христу, а Велія- ру. В часи деційового гоніння суддя сказав мученику єпис- копу Акакію: «Збери християн, тобі підлеглих, і переконай їх прийняти рел