Мартирологія Українських Церков Т. 1

мали у своїх руках ієрархію й адміністрацію- консисторію; вона відбувалася на форумі Буковинських єпар- хіальних зборів, де українські делегати-посли боролися за свої національно-церковні права. Під час Другої світової війни, коли німці почали окупувати Центральні і Східні Українські Землі, і там відроджувалося цер- ковне життя, митрополит Діонисій (Валединський), призначив 24 грудня 1941 архиєпископа Луцького Полікарпа (Сікорського) «Тимчасовим адміністратором Православної Автокефальної Цер- кви на звільнених землях України». З благословення митропо- лита Діонисія архиєпископи Полікарп і Олександер (Іноземцев) на Першому Соборі єпископів УАПЦ у Пінську 7-10. II. 1942 висвятили, згідно з канонами Православної Церкви, єпископів Ніканора Абрамовича та Ігоря Губу. Протягом 1942 року було висвячено ще 10 єпископів для Української Автокефальної Пра- вославної Церкви в Україні, які започаткували друге відродження українського церковного життя, нав'язуючи до традицій УАПЦ 1921 року. Другий Собор Єпископів УАПЦ, що відбувся 9-17. V. 1942 у Києві, надав владиці Полікарпові, голові УАПЦ, титул митрополита. 18 Поруч УАПЦ на Україні діяла Автономна Православна Цер- ква під проводом митрополита Олексія Громадського, яка визна- вала канонічну зверхність Московській патріярхії. Діяльність Автономної Церкви поряд з УАПЦ, довела до гострої боротьби між двома православними Церквами, яку загострювало втручан- ня німецької адміністрації, що протегувала автономістів. Спільна нарада представників обох Церков у Почаївській Лаврі 8. X. 1942 довела до підписання спільного акту, яким визнавалося існування Української Автокефальної Православної Церкви, що має єднан- ня зі всіма Православними Церквами через митрополита Діони- сія, який до Українського Помісного Собору мав би бути місце- блюстителем Київського митрополичого престолу. Одначе спро- тив російських елементів в Автономній Церкві і заборона німців не дозволили реалізувати об’єднання обох Церков. Німецький терор завдав до кінця війни великих втрат духовенству і вірним УАПЦ. Перед приходом нової радянської окупації більшість ієрархії УАПЦ і духовенства покинули українські землі і виїхали на еміграцію, щоб продовжувати душпастирську працю в нових умовах. Після Другої світової війни Православна Церква в межах УРСР творить екзархат України Російської Православної Церкви (РПЦ), більшість вірних, духовенства та ієрархії якого є українці. Український екзархат формально творить автономну одиницю в лоні Московської патріярхії РПЦ, але в дійсності функція «ек- зарха» тільки почесна. Кандидатів на єпископів призначає Мос- ковська патріярхія в порозумінні з радянською владою. «Поло- ження» — своєрідна церковна конституція з 1945 — не згадують про автономний статус Церкви в Україні, а лише присвоюють Київ- ському митрополитові екс-офіціо членство в Патріяршому Си- ноді. Український екзархат позбавлений будь-яких автономних прав чи ініціятиви як на внутрішньому відтинку,