Мартирологія Українських Церков Т. 1

хіка людини неподільна, тому масова творчість відзначилась не тільки в соціяльно-еконо- мічних відносинах певних кляс суспільства, не тільки в націо- нально-політичних змаганях народів, а особливо напружено і в галузі духа. Серед великого зрушення не залишилась без змін і закам’яніла майже в середньовічних формах Церква, що в царині духа повинна займати почесне місце. Церква є Боже встановлен- ня: від Христа початок її, Духом Святим вона держиться, до свого Першоджерела — Бога веде дух чоловічий. „Я є Альфа і Омеґа, Початок і Кінець, Перший і Останній... блаженні, що творять заповіти Христа” (Об’яв. 22, 13-14). Церква веде дух людський до правди, добра і краси, тому Церква мусить бути в зв’язку з життям, закон удосконалення життя є законом Церкви. Церква не раб сучасности, а проводир прогресу життя всесвіту. Загальний здвиг життя викликав і наш церковно-визвольний рух; рух шукань духа непереборимий, сила його непереможна, контакт Церкви і життя не веде до зв’язку з суто земними інтересами людства. Скарби Церкви не змішуються з поточними скарбами 294 життя, не зв’язується вічне з тлінним, безконечне з мінливим. Церква показує в своїй науці шлях до надсвітових скарбів Духа. Ми живемо не в небесній, що святкує перемогу, Церкві, а в земній, що бореться, Церкві, вона з життям в цілому, а не з переходовими формами його мусить мати зв’язок, вона поведе чоловіка до Бога земним шляхом. Церкву ми не розуміємо поза світом. Діюча Христова Церква навчає всесвітнє братство віру- ючих переводити християнізацію внутрішньої суті повсякденного життя, ведучи чоловіка до Христа. В минулому Церква виявила незрозуміння своєї святої ролі в житті: вона знизила себе до участи в повсякденому житті, ігноруючи духовну суть всіх явищ і тим одхиляючи вірних від Христа. На такий стан „клерикальної партії” звела себе Московська „православна” Церква, до складу якої входила і наша віруюча українська людність. Як наслідок революційного здвигу в царині людського духу, українська люд- ність на Всеукраїнському Церковному Соборі 1921 року відбу- дувала Автокефальну Православну Христову Церкву. Українці- християни віддали своє віруюче серце під керівництво відрод- женої Церкви, визнавши її великою і неминуче потрібною цін- ністю свого життя не тільки на теперішній момент, а цінністю назавжди, вічною. Відроджена Церква виховує віруючі українські серця в слу- жінні духовним інтересам свого народу, проказує українському народові стежку до кращого, навчає його йти в теперішній час земних вагань і сумнівів під великим стягом Христа. Церква Христова провадить велику національну роботу, доводячи запо- віти Христа до глибоких тайників серця українців. Слово правди Христа цілком відповідає святим прагненням нашого народу до всесвітнього визволення. Тому люблять українці свою відроджену автокефальну Церкву. Правда, в цій любові часом виявлялись не чисто-релігійні настрої, не вічні, гідні Христа, бажаня нашого народу бачити себе щасливим тіл