Мартирологія Українських Церков Т. 1

їнські парафії почали засновуватись і в інших місце- востях України. Було створено Спілку Українських Парафій. З огляду на те, що російські єпископи далі ставили перешкоди на кожному кроці, включно з черговою забороною всіх священно- служителів Києва ЗО квітня 1920 року, ВПЦРада вирішила, що єдиний вихід — стати на шлях незалежности Української Право- славної Церкви — і 5 травня 1920 року проголосила автокефалію УПЦ. Одначе, православні українці не мали свого єпископату, без якого не може існувати жодна Церква. Справа здавалась на добрій дорозі, коли Полтавський архиєпископ Парфеній Левиць- кий, який сам правив служби українською мовою, дав згоду взяти під свою опіку всі українські громади і благословив статут Спілки Українських Парафій. Потрібно було ще одного прихиль- ного єпископа, і проблема власного єпископату була б розв’язана. Але тут знову втрутився російський єпископат на Україні, у якого такий розвиток подій вселив страх. На його домагання, патріярх Тихон прислав до Києва свого екзарха — архиєпископа Михаїла Єрмакова, лютого ненависника українців. В лютому 1921 р. Собор єпископів у Києві позбавив священичого сану всіх 31 священиків українських парафій, видав постанову про ліквідацію ВПЦРади і Спілки Українських Парафій. Під тиском росіян, архиєпископ Парфеній зрікся зв’язків з православними українцями, і Українська Православна Церква знову опинилася без вищого духовного керівництва. Почались посилені пошуки єпископів, які погодились би стати на чолі Цер- кви або висвятити українцям своїх єпископів, але всі ці заходи не мали успіху. В таких обставинах 14 жовтня 1921 р. у Софійському соборі в Києві відкрився Всеукраїнський Православний Церковний Собор, який став на шлях беззастережної автокефалії УПЦеркви і поста- вив на її чолі митрополита Василя Липківського, рукоположеного в єпископський сан соборною висвятою. Це була Церква, яка переживши короткий період бурхливого розвитку, дуже швидко почала зазнавати тяжких ударів з боку більшовицької влади і кінець-кінцем була ліквідована нею, разом з майже усім єпископатом та незліченними тисячами священно- служителів і вірних. 32 [ 1 ] ДО СПРАВИ СКЛИКАННЯ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ЦЕРКОВНОГО СОБОРУ В час бурхливих революційних подій, у Києві створено Орга- нізаційний Комітет для підготовки і скликання першого Все- українського Церковного Собору. Комітет очолили Володимир- ський архиспископ Олексій Дородницин і диякон О. Дурдуківсь- кий. 6 грудня 1917 р. Організаційний Комітет прийняв ряд рішень у справі скликання Собору. В справі скликання Всеукраїнського Церковного Собору відбулося 6 грудня 1917 р. засідання Виконавчого Комітету й ухвалено на нім такі резолюції: Обгозоривши положення Православної Церкви на Укра- їні в теперішній час, яко час відокремлення української держави від російської, а також з огляду на проголошення всеросійського Патріярха, котрий може поширити свою владу й на українську Церкву, виконавчий комітет ухвали