Мартирологія Українських Церков Т. 1

дів був і народ український, що високо підняв прапор боротьби за визволення, за відродження. Але народ український повів боротьбу за відродження по всіх галузях життя, по яких він його втратив протягом довгої неволі. У цей бурхливий час визвольного руху, що його підняв народ український, було втягнуто й Церкву, що теж потребувала об- новлення, яке можна було перевести шляхом церковного відрод- ження. Ця потреба й поставила нас до праці відродження та оновлення рідної Церкви, що до цього часу загубила своє обличчя не тільки, як Церква українська-національна, а навіть затемнила себе, як Церкву Христову. Відроджуючи рідну національну Хрис- тову Церкву, український нарід повинен був найти й показати ясний ґрунт, на якому мусіла будуватися його рідна Церква. Цей ґрунт був і був цілком ясний. Головою відродженої Церкви на- роду українського був і є єдиний Голова її Ісус Христос, в основу життя її й діяння кладеться навчання Христа Спасителя та апостолів. Але як Церква, що складається з живих людей і діє в певних земних умовах, вона має й повинна мати певне відношення до питань не лише осоновоположного характеру, а й церковно- громадського, ідеологічного й організаційного, повинна була зразу визначити свою ідеологію, й перевести її в практику життя. Церква наша мусіла стати церквою національною во Христі і ясно сказати своє слово про значення національного моменту в житті Церкви і характер цього моменту. Оголошуючи автокефалію Церкви, український народ мав на увазі дати самому собі розвивати свою національно-церковну культуру, ввести в Церкву рідну мову, ту мову, якою говорить народ український, для більшого й ширшого освідомлення всіх шарів громадянства у вірі Христовій; інакше кажучи, мова укра- їнська повинна була використуватись, як засіб до здійснення релігійної мети, а не як самодавліюча мета. Церква повинна була сказати своє слово про те, як вона ставиться до соціяльно-скономічної проблеми і Церква сказала його категорично-ясно і цього свого погляду дотримується і буде дотримуватись у майбутньому, бо діло Церкви Христової показати вірним Христа таким, який Він є, показати Його навчання про те, що на землі всі люди повинні любити один одного, що всі повинні бути братами, щоб всі жили однією Христовою сім’єю, щоб не було ні раба ні пана, щоб не було ні бідного, ні багатого. Українська Церква, дяка Богові, це гасло прийняла й буде його дотримуватись, бо вона визнає інтереси всіх, хто працює, вона визнає право за кожним працюючим на користування своєю працею. Народ український, відроджуючи свою рідну Церкву, захотів внести в структуру її керівництва ту рису, що була завжди при- родньою рисою церковного життя, й особливо природню Церкві 372 українській — собороправність. Треба було усунути з Церкви той абсолютний клерикальний монархізм, що так шкодив розвиткові Христової науки, що так затемнював розуміння релігії Христа. Через соборноправність наш народ мав на увазі притягнути до життя Церк