Мартирологія Українських Церков Т. 1

лежні посвідчення. «Нова Рада», ч. 192. Київ, 1917. — Передр. з кн.: Дмитро Дорошенко «Історія України». 1917-1923 рр. Том І. Доба Центральної Ради. — Ужгород, 1932, стор. 408-409. 36 [ 3 ] ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ Стаття « За незалежність Української Православної Цер- кви», яка була опублікована в 1918 р. у иВістнику політики, літератури й життя» у Відні, є важливим документом і свід- ченням про початок боротьби українських духовних діячів за автокефалію української Церкви в час проголошення незалеж- носте і Української Народньої Республіки. На засіданні московського всеросійського церковного Собору 7 грудня 1917 р. викликала гарячу дискусію справа скликання на Україні місцевого церковного Собору. Ініці- атива цього скликання належить до київського Церковного Товариства, в склад якого увійшли священики, невдоволені Київським митрополитом Володимиром. Товариство звер- нулося з покликом до населення України не признавати всеросійського патріярха. Архимандрит Матій пропонував церковному Собо- рові скасувати намічену делегацію від Собору до Києва, скликання українського Собору відкласти до закінчення війни й заявити населенню України, що всеросійський цер- ковний Собор яко єдиний православний орган сам поробить заходи щодо уладження Церкви на Україні, взявши під увагу всі окремішності місцевого життя. Проф. П. К у- д р я в ц е в закликав Собор до обережної акції. Бесідник думає, що рух на Україні має національно-церковний ха- рактер. Необхідно поробити всякі заходи, щоб цей рух ішов разом з Собором. Князь Е. Трубецкой ува- жав необхідним вислати на Україну делегацію, яка ви- яснила б характер руху й заявила населенню, що Собор схиляється до думки уладження на Україні краєвої митро- полії, яка входила б у склад російської Церкви. Та Україна не дбає про думки москвичів і на церковнім 37 полі йде подібним шляхом, як Українська Центральна Рада пішла на політичнім полі. В середині листопада відбулися установчі збори українського «Братства воскресіння Хри- ста», на яких прийнято автокефалію української Церкви. Провідники цього руху поробили дальші кроки в напрямі автокефалії. Утворено Організаційний Комітет, який на- друкував поклик, в котрім повідомив про скликання все- українського Собору на 11 січня 1918 р. Комітет вказав, що в теперішню хвилю російська Церква вже вибрала собі нового духовного самодержця — патріярха, котрий пред- ставляє собою очевидну небезпеку поневолення Церкви на Україні. З огляду на цю небезпеку Комітет запропонував: 1) Не згадувати патріярха на богослуженнях, 2) Зібратися на незалежний всеукраїнський Собор для розв’язки в першу чергу справи: чи признати на Україні патріярха, чи ні? Дальше поклик зазначує, що учасниками Собору повинні бути представники єпархій, парафій, монастирів, військових частин і духовно-наукових заведень. Необхідною умовою вибору представників є домагання, щоб вибираний був українцем з уродження. На чолі укр