Мартирологія Українських Церков Т. 1

аїнського церковного руху стоїть бувший Владимирський архиєпископ Олексій, що живе тепер у Печерській Лаврі. Визначними місцевими діячами цього руху є: протоієрей В. Липківський, свящ. Н. Маринич, прот. С. Потєхін і інші особи. Чорносотенці й ренегати розпочали сильну противну агітацію, при чім не обходиться без нападів на провідників українського церковного руху. Архиєпископ Олексій, що під час проголошення Української Народньої Республіки на площі св. Софії в Києві виголосив прегарну патріотичну проповідь, у відповідь на закиди з цього приводу різних «тоже малоросів» помістив у «Кіевлянин»-і з 6 грудня такий відкритий лист: «Я українець і не стидаюся і не боюся заявити це голосно. Я любив і люблю той народ, до якого належали мої батьки, мої діди, прадіди, серед котрого я родився, виріс, мовою котрого я співав... Не бути україн- цем я не можу так само, як дуб не може переродитися в березу, липа в сосну... Я не можу перемінитися в якусь етнографічну сумішку з фіна, череміса, чувашанина й ін. Решту своїх сил я віддам цілком і безповоротно службі духовним і церковно-релігійним інтересам свого українсько- го народу так, як я їх розумію. Та прошу вірити, що я до кінця своїх днів зостануся православним архиієреєм, які б не були тяжкі та злиденні ці дні, і не зраджу тої святої 38 віри, за котру билися мої предки в рядах запорожців. Архиєпископ Олексій, доктор церковної історії». «Вістник політики, літератури й життя», ч. 1-2. Відень, 1918, 11 січня, стор. 17. 39 [4] ГЕТЬМАНСЬКИЙ УРЯД УКРАЇНИ ПРО ВІРУ 29 квітня 1918 р. в Києві оголошено «Закони про тимчасовий державний устрій України». В Законах є також параграф « Про віру». Документ цей підписали гетьман Павло Скоропадський і отаман Ради міністрів Микола Устимович. ПРО ВІРУ 9) Передовою в Українській Державі вірою є християн- ська, православна. 10) Всі неприналежні до православної віри громадяни Української Держави, а також всі мешканці на території України користуються кожний на кожнім місці свобідним відправленням їх віри й богослуженням по її обряду. «Вістник політики, літератури й життя», ч. 19. Відень, 1918, 18 травня, стор. 284. 40 [5] ЗА АВТОКЕФАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ Стаття « За автокефальність Української Православної Цер- кви » підсумовує долю української Церкви та її вірних в неволі російської Церкви та робить висновок про потребу незалежного церковного життя. На 20 червня був визначений початок Всеукраїнського Православного Церковного Собору в Києві. Він має роз- в’язати незвичайно важні питання. Українська Православна Церква перестала в 1685 р. жити власним життям. Коли фатальне гасло «Волимо під православного царя» запро- пастило півтретя віку для економічно-політичного й націо- нально-культурного розвитку України, недовго треба було ждати, бо всього 31 літ, на підчинення Київської митро- полії Московському патріярхові. Перед тим самостійна Українська Православна Церква станов