Мартирологія Українських Церков Т. 1

твердині мос- квофільського чорносотенства. Між вищою українською ієрархією на протязі цілого часу поневолення української Церкви не знайшлася одиниця давнього значення. Українська Православна Церква не тільки втратила свій національний характер, але й стала об’єднуючим, обмос- ковлюючим чинником. На єпископських і ігуменських по- 42 садах засіли москалі або національні перекинчики, що зду- шували всяке бажання праці для свого народу в нижчого духовенства, яке рекрутується з народніх мас. Довго боролася Українська Православна Церква за свою самостійність. Її демократична організація зробила з козацтва завзятих оборонців її прав. Часи підйому, націо- нально-державної думки на Україні були часом підйому й Української Православної Церкви. Заснування «Святій- шого Синоду» в 1721 р. стопило дві самостійні організації в одну, але таким робом, що Українська Православна Церква зовсім втратила свою індивідуальність і прибрала московську. А наслідки того? Наслідки того на національнім полі вже зазначено в загальних рисах. На релігійнім полі за- реаґували на це народні маси великим розвитком сектант- ства. Алькоголь і деморалізація винищує молоде покоління українського народу. Справа не терпить гайки й кличе рятунку всіх людей доброї волі. Перед Українською Православною Церквою є одинокий вихід: вернутися до своєї минувшини з виборною засадою і опертям не тільки на ієрархію, але й на братства, що мали б на меті викорінити деморалізацію серед українських народніх мас, усунути п’янство, піднести їх моральну вар- тість. Мало того. Українська Православна Церква повинна зробити те, що довершив Четвертий Універсал Української Центральної Ради на політичнім полі, на церковнім полі й заступити колишню залежність від Царгородського Пат- ріархату повною незалежністю, власною автокефальністю. «Вістник політики, літератури й життя», ч. 25. Відень, 1918, 23 червня, стор. 1. 43 [ 6 ] СТАТУТ ПРО ТИМЧАСОВУ НАЙВИЩУ УПРАВУ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ НА УКРАЇНІ Від 20 червня до 11 липня 1918 р. у Києві відбулася літня сесія Всеукраїнського Церковного Собору. На цьому Соборі прихиль- ники автокефалії Української Православної Церкви опинилися в меншості, і церковна ієрархія російської орієнтації, на чолі з новим Київським митрополитом Антонісм Храповицьким, прийняла більшістю голосів статут про тимчасову найвищу управу Православної Церкви на Україні. Згідно з цим статутом Православна Церква на Україні залишалася далі в залежності від московської Патріярхії і мала обмежені автономні права. І. § 1. Православна Церква на Україні, найвища тимча- сова управа яка організується на основі автономії, пере- буває в канонічному зв’язку з Патріярхом Всеросійським. § 2. Патріярху Всеросійському щодо Православної Цер- кви на Україні належать такі права: а) Патріярх затверджує й благословляє Київського ми- трополита, а всіх єпископів українських єпархій затверджує священний Собор українських єпископів і благословляє