Мартирологія Українських Церков Т. 1

ила вільну, чисто суспільно-громадську інституцію, зорганізовану на виборних засновинах з широкою участю світських людей в її справах. В часі своєї самостійности Українська Православна Церква, як і всі національні інсти- туції України, була глибоко пронизана й перейнята духом широкого й щирого демократизму. Тоді спиралася вона не тільки на духовну ієрархію, але й на церковно-релігійні братства, в склад котрих входили на рівних правах всі суспільні кола, почавши від благочестивих князів і кінча- ючи злиденними богомільцями-сіромахами. За своєї самостійности видала Українська Православна Церква довгі ряди славних митрополитів, ігуменів, білого й чорного духовенства, які вірно стояли на сторожі укра- їнських народніх потреб, брали визначну участь у змаган- нях України до волі, лишили нестерті сліди в розвитку української культури, зокрема в тодішнім українськім лі- 41 тературнім житті відогравали першу ролю (Єлисей Плете- нецький, Герасим і Мелетій Смотрицький, Йов Княги- ницький, Іван Вишенський, Иоанікій Голятовський, Лазар Баранович, Інокентій Ґізель, Захарія Копистенський, Ки- рило Транквіліон Ставровецький, Антін Радивилівський, Сильвестер Косов, Йов Борецький, Димитрій Ростовський і т. ін.). Нерідко українська історія записала дуже гарні документи патріотизму українського православного духо- венства. Київський митрополит і архимандрит Києво-Пе- черської Лаври заявили, що швидше згинуть, ніж присяг- нуть цареві на вірність, коли Хмельницький зробив Пере- яславську угоду. В своїх планах вирятувати українську дер- жавність з московської неволі мав славний гетьман Петро Дорошенко знаменитого дорадника й помічника в особі митрополита Йосифа Нелюбовича-Тукальського. Щодо стану своєї освіти стояло тоді українське право- славне духовенство без порівняння вище від московського духовенства. Петро Могила вчився в Парижі й посилав молодих людей в західню Европу здобувати там вищу освіту. Для України не потребував Петро Великий прору- бувати вікна в Европу, бо тут усі найвизначніші представ- ники духовенства були з західньоевропейською освітою. Щобільше, Московщину «європеїзував» цар Петро І при помочі українського духовенства, а Теофан Прокопович був правою рукою царя в його реформаційних змаганнях. З підчиненням Київської митрополії Московському Пат- ріярхові московське правительство почало при помочі по- неволеної української Церкви та її пастирів замикати Україні вікно до Европи. Так вбито передовсім те, чим Українська Православна Церква корисно відзначалася від московської. В 1721 р. заведено московську цензуру, а си- нодальний указ домагався «справлять книги сь великорус- скими печатьми, дабьі никакой розни и особаго нарїчія не бьіло». Українські монастирі замість бути осередками українського руху стали відтоді винародовлюючими чин- никами, а з таких місць, звідки колись розходилося книжне світло по Україні, як, напр., з Києво-Печерської Лаври та з василіанської друкарні в Почаєві, постали