Мартирологія Українських Церков Т. 1

групою своїх парафіян (до 20 чоловіка), заарештований був і голова і майже всі члени ПЦР. Жуківська справа була сенсаційною. Нею цікавилося ба- гато людей на волі, цікавилися в’язні. Провадив цю справу слідчий Батурин. Він тяжко бив своїх підслідних. Отця Фе- дора не випускав із свого кабінету по кілька днів і ночей, ані до камери, ні на прогулянку, ні до їжі. Не давав йому спочинку. Більш менш слабодухі й боязкі парафіяни вже під кінець слідства почали говорити те, чого вимагав слідчий. Учасникам «Жуківської організації» оголошено цілу низку пунктів 54 артикулу радянського Карного Кодексу, оголо- шено звинувачення в намірі нібито збройного повстання з метою повалення московсько-радянської влади на Україні. Федора Стрижака ДПУ прописало керівником майбут- нього жуківського «повстанчого загону», що він буцім то мав безпосередні зв’язки з головним штабом Спілки Виз- волення України і ін. Всі ми, особливо священики, цікавилися цією справою, розпитували про це надійних людей, але нічого певного не дізнались. Нарешті, чуємо, що учасників жуківської справи переведено до в’язниці отже, слідство закінчене. Всіх жу- ківців приділено було до камер нашого коридору. Кілька чоловіка потрапило й у ту камеру, де сидів я. Отця Федора, голову ПЦР та кількох членів було вкинено разом до окремо призначеної для того камери — якраз проти на- шої... Жуківці, які потрапили до нашої камери з острахом розповідали, що робили з ними агенти ДПУ на допитах. Розповідали, що о. Федір став напівбожевільний, що він забалакується, часом говорить таке, що ніяк не зрозуміти... Кілька разів бачив я, як о. Федір проходив по коридору «на оправку»... Нам священикам — зі мною сидів тоді і о. Іван Таран — дуже кортіло докладно дізнатися за справу о. Федора. До того трапилася нагода. По всіх камерах нашого коридору оголошено: — хто хоче до кіно, виходь- те! Ми з о. Іваном вийшли в коридор, де вже зібралося чимало в’язнів. Серед них був і о. Федір. Полтавська тюрма на Колонійській вулиці містилася в будинку духовної семінарії. Як відомо, в семінаріях обо- в’язково було приміщення, де містилася семінарська цер- ква, що в ній семінаристи в святкові дні молилися Богу. Тепер церковне приміщення було пристосоване для кіно. Я і о. Іван сіли рядом з о. Федором. Отець Федір зовсім не був тепер схожий на того, що його ми бачили на 468 Соборі в 1927 році. Він зблід, схуд, постарів, очі вицвіли й запали, й весь час тряслася йому голова. Коли ми запи- тали, як його справа, він відповів: «Мої дні вже порахо- вані». Ніякі доводи від противного не могли його ні за- спокоїти, ні преконати. — Це була наша Церква. Тут ми вчилися й молилися Богу, — промовив він, з великим жалем у голосі. — Та що ви хочете, — продовжував він, — я живу, як колись, в обставинах юнацьких мрій. Тепер я навіть сиджу в тій камері, що була колись залею четвертої кляси семінарії. З цієї залі я йшов у світ, з неї буду й виходити із світу. — І сльози йому заблищали. Він