Мартирологія Українських Церков Т. 1

одвернувся від нас, щоб при- ховати своє зворушення. Прот. М. Явдась Друкується вперше. — Архів УВАН ім. Д. Антоновича у США, Нью- Йорк. Уривки із спогадів: прот. Дм. Яцун (прот. М. Явдась) «Чверть століття». Частина 2. «Путьовка в жізнь» (В неволі). Оригінал. Машино- пис, стор. 56-58; 62-65; 78-79. [74] СПОГАД ПРО СВЯЩЕНИКА КОСТЯ ШАРАЯ УРИВОК З 1925-го року Січеславська св. Благовіщенська парафія залишилась з одним священиком — о. Костем Шараєм. Зустрів я його знову через багато років на далекій москов- ській півночі. У 1931-му році, ДПУ, промордувавши мене багато місяців у своїх льохах та у в’язницях Січеслава та Харкова, запроторило мене до своїх кацетів на півночі, у лісах поза Архангельськом, а через рік мене перевели з групою 45-ти в’язнів до м. Архангельська у т. зв. «відкри- тий концтабір» — для праці розвозити дрова для установ та приміщень гепеушників з обов’язком щоп’ятниці з’явля- тись на реєстрацію до ДПУ. У червні 1932-го року, у ранкові години дня, я поспішав, щоб раніше потрапити у чергу для реєстрації, щоб потім 469 побути трохи «на волі» та, хоч сумуючи, поблукати над холодною та сердитою північною Двіною. Коли я вийшов із брами концтабору, то побачив, що попереду мене йдуть три чоловіки та й співають тихо нашу пісню: А вже років з двісті, як козак у неволі Понад Дніпром ходе, викликає долю... Кожен з нас, хто був у кадетах СРСР, знає те життя: кожен в’язень-українець після тяжкої праці трохи заспіває, щоб угамувати свою тугу за дітьми, дружиною, батьками та щоб згадати рідний край. Почувши ту пісню, я зараз же гукнув їм услід: — Брати! Та ви ж ідете понад холодною Двіною, а у пісні згадуєте Дніпро? Коли вони обернулися до мене, то — милий Боже! — я побачив, що це три священики УАПЦеркви: о. Кость Ша- рай, о. Максим Чудновський та ще один молодий свяще- ник з Житомирщини (прізвища зараз не пам’ятаю). Домовившися, щоб зійтися разом після реєстрації нас гепеушниками, ми пішли тоді в місце, де б нас ніхто не бачив, та й провели там решту дня, згадуючи, коли і як нас сюди заслано в неволю. Розповівши їм про себе, я довідався від них, що й їхній шлях страждань був подібний до мого. Слідчі ДПУ в роках 1926-1927 часто по ночах забирали о. Костя Шарая на допити. У 1928-му році залізничне ДПУ почало будувати для себе приміщення та льохи для політв’язнів — саме на цвинтарі нашої св. Благовіщенської церкви, що містилася на Олександро-Невській площі, що є коло Пушкінського проспекту в м. Січеславі. Тоді ДПУ замкнуло нашу церкву, а через деякий час улаштувало в ній сховище будівельних матеріалів та пального. Таким чином парафія о. Костя залишилася без храму, а його самого ДПУ взяло під нагляд. Так минув 1929-й рік. У 1930-му році, під час процесу СВУ, о. Костя, членів Парафіяльної Ради і активних парафіян було заарештовано та кинуто до льохів місцевого й залізничного ДПУ, а у 1931-му році, без суду, а за постановою колегії ДПУ було ухвалено ув’язнити їх всіх