Мартирологія Українських Церков Т. 1

му гетьма- нові Іванові та воїнам, що положили своє життя під Пол- 47 тавою за Україну, та сумного панахидного трезвону — многа літа «благочестивійшому, самодержавнійшому» і радісний великодній трезвін, замість благословення та вдячности нащадків тому, хто будував і обдарував храми Божі й монастирі на Україні, — анатема йому в самім серці України, в київській св. Софії!.. ...О 12 год. 10 хвилин, з собору вийшли пан-отці на чолі з владикою Назарієм, єпископом Черкаським. Перед початком панахиди о. Крамаренко бере слово для корот- кого з’ясування трагічного в житті українського народу дня — 27 червня 1709 року. «Боголюбиві брати і сестри! Сьогоднішній день — є трагічний день українського народу! В сьогоднішній день, більш як 200 років тому назад, була перемога під Полта- вою — перемога Петра над Іваном. Великий гетьман Іван Мазепа в церквах, які він сам будував на Україні, — в цих же церквах його москалі проклинали на протязі більш як 200 років як зрадника! Гетьмана Івана Мазепу, як зрадника, віддала Москва до анатеми. Хто ж з них був зрадником? Чи той, хто захищав свій народ від ворога, чи той, хто йшов нищити цей народ? Ні, брати, Іван Мазепа не був зрадником українського народу, а зрадником був той, хто поневолив наш народ! Петра не віддавали до анатеми, бо сила була на його боці, як переможця! Щастя України і її незалежність ще не збудовані і багато ще прийдеться нам, брати, боротись за це! Будьмо ж вірними синами своєї матері України! Даваймо боротись доти, аж поки не будуть осягнені мрії нашого великого Івана! Знаючи скільки наших полягло під Полтавою, знаючи про те, як тяжко було Іванові Мазепі бачити руйнування свого рідного народу, ми не можемо не сказати: «Со святими упокой!»... Після промови о. Крамаренка владика Назарій, єпископ Черкаський почав панахиду. На панахиді співав 1-й Укра- їнський національний хор під орудою композитора Сте- ценка. Перед хором дві панночки в українськім убранні тримали портрет Івана Мазепи, обвитий рушником з чер- воними квітками. Дворище собору св. Софії не могло вмістити усіх бажаючих, тому що на панахиді було до 10.000 людей. Хто не міг вже просунутись до дворища, той сидів на парканах і деревах; сила була громадян і навколо соборських стін. Перед співанням: «Вічна пам’ять» військовий священик о. Матюк сказав промову: «Рідні сини! Ми зібрались сюди не тільки помолитись, а й згадати свого Батька! Досить того, що ми були в 48 занепаді! Згадаймо ті хвилини, коли нашому Батькові було заборонено жити на своїй землі! Вже багато років пройшло з того часу, коли ми були поневолені. Боротьба йшла, йде й буде йти! Не так давно в цьому самому храмі змагалися: „Ще не вмерла Україна” і „Боже царя храні”... Проспі- ваймо ж Іванові Мазепі „Вічну пам’ять!”... Помолімся Гос- поду Богові, аби Він допоміг нам любити свою Неньку- Україну! Любити своє рідне, не значить ненавидіти чуже», — закінчив о. Матюк. Після промови о. Матюка проспівано ще раз «Вічна