Мартирологія Українських Церков Т. 1

- дяка належиться Петрові Матулі, д-ру Антонові Лакові, д-ру Ігореві Гулявому, Романові Ференцевичу, Ганні Самутин, Раїсі Зелінській, мгр. Лідії Лемішці й інж. Володимирові Сушкові. Багатостороння допомога та заохота переборювати труднощі допомогли нам зібрати ці матеріали й документи, упорядкувати їх за відповідною системою і видати цією книгою. Упорядники і Видавництво «Смолоскип» ім. В. Симоненка 6 СЛОВО БЛАЖЕННІШОГО МСТИСЛАВА, МИТРОПОЛИТА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В США І ПЕРШОІЄРАРХА УАПЦеркви В ДІЯСПОРІ Мучеництво — одне з глибинних питань не ТІЛЬКИ релі- гії. Найрізноманітніші вияви мучеництва — добровільне і Блвжеииішнй Мстислав, митрополит Української Православної Церкви а США І Першокрарх УАПЦеркви а діаспорі. насильне, свідоме і випадкове, дочасне і вічне — притягали увагу богословів, філософів, соціологів, історіософів, пись- 7 менників. Але особливий досвід і особливе розуміння му- чеництва має Христова Церква, яка вказує навіть на спа- сенність терпінь за віру. Тому у сонмі її святих так багато страдників за Христа. Вже в первісних християнських гро- мадах тисячі вірних вмирали на хрестах, на аренах, у катівнях могутньої Римської імперії. Гоніння на християн не припинялись і пізніше. Тривали століттями, а в нашу добу найжорстокішого переслідування зазнає Церква в Україні. Перебуваючи на межі різних світів і вірувань, Україн- ська Православна Церква в середині XIII століття стала мученицею, коли під час нашестя азійських кочовиків, під звалищами її храмів, разом з вірними, гинули сотні її душпастирів, включно з ієрархами. У війнах наступних століть Церква, як найвиразніша ознака народу, ставала першою жертвою напасників. Одначе, відомі випадки, коли напасники-азійці, руйнуючи країну, не відважувалися віді- брати від переможених їхньої святині, їхньої Церкви. Перед цим не зупинилася християнська Москва. Після насильного приєднання до своєї Церкви Київської митро- полії, вона почала послідовно нищити душу поневоленого народу, відбираючи від нього його національну Церкву, обряди, звичаї, мову. Пастирів-оборонців самостійности Церкви переслідувано, інших виховувано на вірних слуг чужої імперії. Колись майже самостійна в юрисдикції Все- ленського Царгородського Патріархату наша Церква, з її особливостями, з її релігійною самосвідомістю, перестала назовні існувати. Лише з 1917-ого року, разом із здобуттям державности, почалося стихійне відродження рідної Церкви. її розрив з Москвою був завершений створенням самостійної (авто- кефальної) Української Православної Церкви. Процес всебічного церковного відродження припинено після втрати державної самостійности. Нищення завойо- ваного народу було поєднане з нищенням його Церкви, яку позбавлено усього: храмів, землі, будівель, а від душ- пастирів та їхніх родин відібрано громадянські права. Цього виявилося замало, і стероризоване духовенство лік- відовано ув’язненням, висиланням на тяжкі роботи у табо- рах с