Мартирологія Українських Церков Т. 1

Після Першої світової війни на карті Европи знову з’явилась польська держава, східні кордони якої були остаточно встанов- лені підписанням Польщею Ризького договору з радянським уря- дом у 1921 році. Під Польщею опинилась значна частина Укра- їни, включно з Західньою Волинню, Холмщиною, Підляшшям та українським Поліссям — землями, на яких переважало право- славне населення. Православні відразу відчули важку руку ревни- телів римо-католицтва, які прийшли до влади. Вже в 1918 році на окупованих австро-угорськими військами Холмщині і Підляшші, які до війни були під владою Росії, поляки почали масово від- бирати у православних їхні церкви; деякі з них пересвячували на костели, інші просто закривали або й руйнували. Волині, де було понад мільйон православних українців з добре організованою церковною структурою і де протягом 20-х років буйно розвинувся національно-церковний рух, польські римо-ка- толицькі експансіоністи довго не наважувались зачіпати. Першу спробу наступу на Православну Церкву на Волині і Поліссі зроблено в 1929 році. Польський римо-католицький єпископат за підтримкою Риму розпочав серію масових судових позовів з домаганням відібрати у православних численні їхні церкви і мо- настирі. Мотивувалося це тим, що ці церкви і монастирі були відібрані російським урядом від греко-католиків і передані Пра- вославній Церкві після скасування унії на окупованих Росією землях у 1831 році. Римо-католицький єпископат, одначе, з’іґно- рував важливий факт: серед згаданих церков майже не було та- ких, що колись були римо-католицькими костелами, а Греко- католицька Церква на чолі з митрополитом Андреєм Шептиць- ким, яка могла б висувати до них претенсії з дещо більшою (принаймні теоретичною) підставою, не була зацікавлена в цій насильницькій анти-православній акції. Позовам поклало край відповідне рішення Найвищого Суду Польщі з 1933 року. Після того і аж до 1937 року тиск на Православну Церкву в 549 польській державі переважно полягав у намаганнях поступово полонізувати православне духовенство і в дрібних дошкуляннях православним з боку влади і Римо-католицької Церкви. Одначе, всі ці заходи не мали жодного впливу на силу і життєвість україн- ського національно-церковного життя на православних землях під Польщею. В останні місяці 1937 року розпочалась широка кампанія на- сильного навернення на римо-католицтво православних українців на Волині, в районах уздовж польсько-радянського кордону. Цю так звану «ревіндикаційну» кампанію ревно провадив з апробатою найвищих урядових кіл Корпус Охорони Пограниччя (КОП), не- перебірливо вживаючи найрізноманітніших обмежень, пересліду- вань і репресій. Поляки мали на меті також полонізувати україн- ське населення прикордонних районів, і з цією метою вимагали від усіх тих, чиї прізвища кінчались на -ський, -цький, -ич, щоб вони змінили у метриці національність на польську. Тим, що погоджувались, обіцяли різні пільги, і навпаки. Насильство КОПу об’єднало україн