Мартирологія Українських Церков Т. 1

ське населення в рішучому спротиві сваволі і викликало численні протести з боку провідних українських діячів, зокрема українців-послів до Сейму. Не зважаючи на підтримку «ревіндикаційної» акції владою, вона не принесла бажаних на- слідків. Тоді польські ревнителі «правдивої» віри знову скерували свою увагу на Холмщину і Підляшшя. Те, що відбувалось на цих землях влітку 1938 року, можна зарахувати до одних з найгірших гонінь на християн протягом усієї історії Церкви, з тим, що тут гонителями християн були теж християни. За короткий час було зруйновано або спалено 115 православних церков. В більшості випадків нищили і церковне майно, руйнували прицерковні цвин- тарі. Брутальність державної поліції супроти безборонного насе- лення не знала меж. Це варварство викликало хвилю обурення у багатьох країнах світу. У США і Канаді відбувалися організовані православними українцями протестаційні віча. Вживалося заходів для порушення цієї справи на форумі Ліги Націй. Відправлялись спеціяльні бого- служення за переслідуваних православних. Послання з засудом переслідувань видав першоієрарх Греко-католицької Церкви ми- трополит Андрей Шептицький. Але не було жодної реакції з боку Риму, який своїм авторитетом міг би покласти край насильству. Кінець-кінцем світовий розголос подій на Холмщині і Під- ляшші, а водночас міжнародна напруженість у зв’язку з експан- сивними кроками Гітлера примусили польську владу припинити гоніння православних. А у вересні 1939 року Польща впала, не витримавши і 3-х тижнів нацистського блітцкріґу. * * * Православна Церква на Буковині, яка протягом короткого часу перед розвалом Австро-Угорщини пережила світлий період 550 автономії і розквіту, почала відразу зазнавати утисків і переслі- дувань, опинившись в кінці 1918 року під владою Румунії. Руму- ни, у великій більшості теж православні, у своїй національній і церковній політиці відзначались непримиренною шовіністичною нетерпимістю до підпорядкованого їм українського населення Буковини. В їхніх плянах не було місця для Української Право- славної Церкви, української мови і культури, і нова влада ре- тельно взялась до румунізаційних заходів. Протягом усього кількох років окупанти досягнули свого. Бу- ковинську Греко-оріснтальну Архидієцезію (таку офіційну назву мала до приходу румунів Українська Православна Церква на Буковині) насильно перейменовано на «Православно-Румунську Архидієцезію» і підпорядковано Румунській Церкві. Усунуто від керівництва Церквою свідомого українця єпископа Тимінського; склад Консисторії заповнено румунами і ренеґатами-українцями; наказано вживати румунську мову в богослуженнях і проповідях, а також у ділових справах Консисторії. Згодом і навчання релігії переведено на румунську мову. Непокірних тяжко карали. Протести українського населення, церковних і громадсько-по- літичних діячів та організацій проти насильства над національ- ними правами народу залишались без відгуку. Така анти-україн- ська політ