Мартирологія Українських Церков Т. 1

о літ цивілізація в Польщі зробила якісь поступи, але ні. Навпаки, тоді поляки ще сяко-тако терпіли українців у своїм «Крулєвстві», а тепер ніяк не можуть згодитися, щоб поруч них жив другий народ, кот- рий має свою мову і свою віру. Раніш поляки віддавали українські церкви в аренду старозаконним, і хто хотів охрестити дитину, той мусів йти до арендатора просити ключів до церкви і платити йому за це, а тепер зовсім замкнули церкви і не впускають до них ні хрестити, ні шлюбу взяти, ні ховати вмерших, ні сповідатись, ні молитись. І скрізь на Холмщині діти нехрещені, люди живуть без шлюбу, умирають без молитви й сповіді, в неділю й свята народ остається без служби Божої. То є польська цивілізація, то є польська толеранція, то є XX вік християнської ери! Коли ж така «поступовість» поляків відносно українців на Холмщині є пімстою їх над українським народом за діла бувшої російської влади, то ще гірше, бо що винен український народ за діла бувшої своєї влади? Адже той народ і сам терпів від тої ж влади! 554 Та видко, що холмському українському народові така вже доля випала: з одної сторони терпи й з другої сторони терпи, а світла і кращої долі ніколи не бачити. А цивілізація поляків направду недалеко втікла від татарщини»... На жаль, про цю татарщину майже нічого не знає куль- турний світ, то ж було б бажаним, щоб свідомі одиниці серед українського населення Холмщини про всякий факт польського насильства і злочини над нашим народом по- давали докладні й конкретні фактичні відомості до україн- ських часописів. Наш часопис все радо буде містити такі дописи. «Вістник політики, літератури й життя», ч. 39. Відень, 1918, ЗО вересня, стор. 1. 555 [82] ВИСТУП ПОСЛА СТЕПАНА СКРИПНИКА В ПОЛЬСЬКОМУ СЕЙМІ НА ЗАХИСТ ПРАВОСЛАВНИХ УКРАЇНЦІВ ВОЛИНІ В 1937 році поляки розгорнули інтенсивну кампанію навер- тання на римо-католицьку віру православних українців, що жи- ли в районах уздовж кордону Польщі з СРСР. Корпус Охорони Пограниччя (КОП), який був в авангарді цієї акції, не перебирав у засобах насильства, щоб досягнути цієї мети. Особливого розголосу набрали події у селі Гриньки в грудні 1937 і в січні 1938 років, про які розповідає у своєму виступі в Сеймі 1 лютого 1938 р. посол-українець Степан Скрипник (тепер митрополит Мстислав), протестуючи проти польської сваволі. У день свята Корпусу Охорони Пограниччя [КОП] в жовтні місяці 1937 року в с. Гриньках коло будинку пов- шехної школи відбулась урочистість, по закінченні якої уряджено було танцювальну забаву в шкільному будинку. Декорація, яка оздоблювала підчас урочистости зовнішні стіни школи, залишилася на місці протягом цілої ночі, а на другий день рано виявилося, що портрети найвищих достойників держави, а також образи святих, які на тій стіні висіли, спрофанували невідомі злочинці. Місцева влада негайно зарядила доходження, в наслі- док якого 5 осіб було затримано: з них одну особу, яка призналася до вини, посаджено до в’язниці,