Мартирологія Українських Церков Т. 1

була груба і образлива відмова митрополита Харківського Антонія Храпо- вицького навесні 1917 р. дати дозвіл на читання Євангелії на Великодній літургії у своєму храмі українською мовою, яку він назвав «базарною». Той самий митрополит Антоній став згодом митрополитом Київським і подбав, щоб на літній сесії Всеукраїн- ського Церковного Собору 1918 р. українці опинилися в значній меншості, що дало можливість про-російським його делегатам затримати залежність Православної Церкви на Україні від Мос- ковської патріярхії. Той же митрополит Антоній, повернувшись до Києва з військами Денікіна восени 1919 р., брутально на- кинувся на православних українців, які почали були швидко організовувати власне церковне життя, відібрав у них усі храми, заборонив у священнослуженні передових українських священиків. Митрополит Антоній не був винятком. Ненавистю до само- стійницьких проявів в українських православних колах відзна- чались архиєпископ Євлогій, що відіграв важливу ролю у виборі митрополита Антонія на Київську митрополичу катедру; єпископ Назарій, який правив Київською єпархією в 1919 р. і рішуче відкинув прохання українців про дозвіл служити українською мовою; патріярший екзарх Михаїл (Єрмаков), який у відповідь на благання учасників Всеукраїнського Собору 1921 року висвя- тити для українців єпископів, заявив: «Я гадюк не висвячую». Коли ж, не маючи іншого виходу, православні українці вирішили справу ієрархії соборною висвятою перших двох єпископів — митрополита Василя Липківського і архиєпископа Нестора Ша- раївського — Московська Церква кинула на УАПЦ тавро «само- святів», яким послідовно послуговується і до наших днів. 597 Історія боротьби за унезалежнення Української Православної Церкви повна прикладів ворожого ставлення російських єписко- пів. В січні 1918 року вони заборонили у священнослуженні при- хильно наставленого до прагнень православних українців архи- єпископа Олексія Дородницина, щоб не допустити його до участи у Всеукраїнському Церковному Соборі. Під їхнім тиском, у кри- тичний момент зрікся зв'язків з українцями архиєпископ Пар- феній, на якого покладалося великі надії, як потенційного керів- ника руху за незалежність Української Православної Церкви. Та- кої самої анти-української політики тримався і Московський патріярх Тихон та московський Всеросійський Собор. Найбільше, на що вони погодились за гетьманської влади у 1918 році — це на автономію Православної Церкви на Україні, та й то в дуже обмежених розмірах, під суворим контролем Москви. УАПЦерква була брутально знищена атеїстичною більшо- вицькою владою: в кінці 30-х років вона зовсім перестала існу- вати. Тяжких ударів зазнала і Російська Православна Церква. Але навіть в умовах облоги, Московський патріярхат залишався вірним своїй єдино-неділимній політиці. Місцеблюститель Мос- ковського патріяршого престолу митрополит Сергій відмовився погодитись з проголошенням автокефалії Православної Церкви в Польщі, до якої входили і захі