Мартирологія Українських Церков Т. 1

льними справами і прийманням нечисленних відвідува- чів, як рівно ж звершувати в усі недільні та святкові дні богослуження; Подруге: у вищезгаданому указі Патріярхії не згаду- ється про надання мені ані місця перебування, ані засобів для існування; припускаю, що жодна церковна влада не може викинути на вулицю без шматка хліба єпархіяльного архиєрея після 19-річного бездоганного архиєрейського служіння, як в даному випадку вчинено зі мною (а я маю ще на утриманні дуже стару віком матір!) З огляду .на вищесказане і на основі Священних Канонів (Ап. пр. 74, Антіох. 14, Карт. 12, Двокр. 16 і Кирил. 1) прошу скасувати постанову Патріярхії від ЗО травня ц. р. 635 N 0 . 39 та Указ Патріархії від 2-го червня ц. р. N 0 . 508 в тій частині (пункт 1), яка стосується мене. м. Пінськ, 19 червня 1941 р. N 0 . 86 + Олександер, Архиєпископ Поліський і Пінський Документи чч. 103-111 друкуються вперше. — Архів УАПЦ у США, Бавнд Брук, Н. Дж. Машинописи і рукописи, оригінали. Переклад з російської. 636 [109] ВОЛИНЬ І ПОЛІССЯ ПІД ВЛАДОЮ МОСКОВСЬКОЇ ПАТРІЯРХІЇ 1939-1941 СПОГАД Весною 1940 року, після піврічної вже окупації Зах. України комуністичною Москвою, почали ходити чутки про те, що до нас, до Луцька, має приїхати єпископ з Москви. Ніхто, в більшості, цьому не вірив. Які можуть до нас їхати архиєреї з країни, де на кожному кроці написи: «Ре- лігія — опіюм для народу», «Попи — мракобіси», «Попи — перші вороги працюючих» та інші антирелігійні гасла; з країни, де священики поза законом, а всі церковні органі- зації замкнені і заборонені. А також ходили чутки, що в самій Москві є відчинено дві-три церкви, куди ходять молитися, але тільки старі люди. Натомість на всій Україні церкви були в той час замкнені і перероблені одні на музеї, другі на кіна, ще інші на збіжжеві магазини та різні склади. Я часто тоді бував у Луцьку і завжди заходив до вла- дики Полікарпа й до о. митрата Степана Грушка, насто- ятеля Луцького катедрального собору. Владика Полікарп жив в церковному домі, в помешканні о. Грушка, де зай- мав велику кімнату ліворуч, як увійти в почекальню. З того ж самого боку інших дві кімнати зайняли якісь два радянські офіцери-інженери. Один з них був жонатий, а дружина його приїздила і жила у нього цілими тижнями. До владики Полікарпа вони ставились байдужо. Владика Полікарп і о. Грушко, на мій запит про мо- жливий приїзд до Луцька московського єпископа, підтвер- дили, що таке говорять, а що офіційно про це нікому нічого не відомо. Але коли я одного разу вже у місяці липні 1940 року зайшов до владики Полікарпа, то він по 637 привітанні сказав: «їздить московський архиєрей і намов- ляє наших єпископів зректися автокефалії. їхати до Москви і там на колінах благати місцеблюстителя патріяршого престолу митрополита Сергія про прийняття (воз’єднання) нас в лоно Московської патріярхії. Ви ж посудіть, о. Лео- нід, — продовжував єпископ — яка хитрість. Не сьогодні- завтра німец