Мартирологія Українських Церков Т. 1

нська православна церква в США», бо ними зловживають розкольники, і пояснити їх можна тільки тим, що Вища Церковна Влада Константи- нопольської Православної Церкви не має належної інфор- мації про неканонічне становище українського розколь- ницького угруповання. 3. Подати найближчим часом у розпорядження Його Святости Патріярха Константинопольського Атенагора ін- формацію історико-канонічного характеру про «Українську православну церкву в США» разом з викладом позиції щодо неї Московського патріархату. «Православний вісник», ч. 5. Київ, 1972, травень. [115] ЛИСТ МОСКОВСЬКОГО ПАТРІЯРХА ПІМЕНА ДО ВСЕЛЕНСЬКОГО ПАТРІЯРХА АТЕНАГОРАСА І У СПРАВІ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ЙОГО СВЯТОСТІ, СВЯТІШОМУ АТЕНАГОРУ, АРХИЄПИСКОПУ КОНСТАНТИНОПОЛЯ — НОВОГО РИМА 1 ВСЕЛЕНСЬКОМУ ПАТРІЯХОВІ Ваша Святосте, улюблений в Господі Святіший Вла- дико! Священний Синод Російської Православної Церкви на своєму засіданні 2 лютого ц. р. заслухав повідомлення про різного роду контакти, що відбувалися протягом остан- нього року між представниками розкольницького угрупо- вання, яке іменує себе «Українська православна церква в США», та святим Константинопольським патріархом. Інформацію про ці зносини неодноразово вміщувала на своїх сторінках зарубіжна українська преса. Наш Священний Синод розсудив, що таке сумне явище, — ним, як нам відомо, зловживають розкольники на шко- ду святій Церкві, — могло статися не інакше, як через 662 брак у Вищої Церковної Влади Константинопольського патріяхату належної інформації про неканонічне станови- ще «Української православної церкви в США». Щоб по- повнити цей прикрий брак, ми разом із Священним Сино- дом вважаємо за необхідне подати Вашій Святості, ото- чуючим Вас архипастирям і всім, хто має зв’язок із зга- даним церковним розколом, короткі історико-канонічні ві- домості про це хвороботворче явище в житті Російської Православної Церкви. На початку двадцятих років група крайніх українських шовіністів, що становила незначну частину парафіяльного духовенства і мирян в єпархіях нашої Церкви на Україні, з філетичних мотивів вирішила відокремитися від матері- Церкви. Ці протицерковні прагнення не знайшли підтримки в нашому єпископаті, а священноначальність Російської Православної Церкви наклала на розкольників належні ка- нонічні заборони (Ап. 31). Проте, нехтуючи цим поперед- женням і не маючи благословення Предстоятеля Російської Православної Церкви, святішого патріярха Московського і всієї Руси Тихона, сепаратисти в жовтні 1921 року скли- кали в Києві так званий «Всеукраїнський собор духовенства і мирян». Ніхто з архиєреїв Православної Церкви в ньому участи не брав, то ж він являв собою, за визначенням свя- того Василія Великого, «самочинне зборище» (пр. 1). Цей псевдособор проголосив заснування «Української автокефальної православної церкви». Керівник сепаратис- тів, на той час відлучений протоієрей Василь Липківський, був обраний учасниками «собору» на «єпископа» н