Мартирологія Українських Церков Т. 1

ок якої територію польської держави поділили між собою Німеччина і Радянський Союз. Православні українці Холмщини і Підляшшя опинились під владою німців у Генерал- губернаторстві. В перші роки тут були сприятливі умови для розвитку їхнього церковно-релігійного життя. Було висвячено двох єпископів-українців: Іларіона (Івана Огієнка) і Палладія (Петра Видибіду-Руденка). На Західній Україні і Білорусії, які окупували більшовики, швидко почались гоніння на Церкву і заходи для підпорядкування її Московській патріярхії (див. по- передній розділ). Перша радянська окупація, хоч яка болісна, не тривала довго. 22 червня 1941 року почалась німецько-радянська війна, і німці швидко покотилися вглиб України. У стероризованого більшо- виками населення зродились надії на політичну, культурну і релі- гійну свободу. Одначе вони розвіялись, коли слідом за армією прийшла цивільна німецька влада і було створено Райсхкомі- саріят Україна — переходову стадію до перетворення українських земель на німецьку колонію. В умовах відносної свободи, яка існувала на печатках, православні українці Волині, Поділля і Полісся почали організовувати церковно-релігійне життя. Споді- вання провідних українських православних кіл, що їх очолить архиєпископ Олексій — найстарший стажем ієрарх на українських землях — і об’єднає в єдину Українську Православну Церкву під зверхництвом митрополита Діонисія, не здійснились. У серпні 1941 року архиєпископ Олексій скликав у Почаєві Собор своїх єпископів-однодумців, де було постановлено залишитися в залеж- ності від Московської патріярхії на правах автономії. Зраджений своїм старшим ієрархом, український церковно-громадський про- від на Волині одержав згоду єпископа Полікарпа очолити Україн- ську Православну Церкву на землях України, як її тимчасовий Адміністратор. Митрополит Діонисій затвердив цей вибір, перед тим рішуче засудивши рішення архиєпископа Олексія про ство- рення Автономної Церкви під зверхністю Москви. Німецька оку- 669 паційна влада, якій церковний поділ був вигідний, визнала існу- вання двох церковних напрямків. В лютому 1942 року архиєпископи Олександер і Полікарп висвятили на Соборі в Пінську двох нових єпископів: Ніканора (Абрамовича) та Ігоря (Губу). На цьому ж Соборі було офіційно оформлено Українську Автокефальну Православну Церкву з ар- хиєпископом Полікарпом, як її Адміністратором, на чолі. Нововисвячених єпископів вислано до Києва для організації церковного життя на східньо-українських землях. У Києві нев- довзі після приходу німців було створено Всеукраїнську Право- славну Церковну Раду, яка стала об’єднуючим чинником у від- роджуваному церковно-релігійному житті. Одначе в грудні 1941 року, з приїздом до Києва єпископа Автономної Церкви Панте- леймона (Рудика) більшість існуючих там парафій перейшли під його юрисдикцію. За його намовою, німецька влада розпустила в лютому 1942 року Всеукраїнську Православну Церковну Раду, а справами УАПЦ доручила керувати трьом старши