Мартирологія Українських Церков Т. 1

м священикам цієї Церкви. В березні 1942 р. до Києва прибули єпископи Ніканор та Ігор, яких радісно привітало українське громадянство. Три священики, уповноважені в справах УАПЦ, висловлюючи бажання право- славних українців Києва, визнали ієрархію УАПЦ на чолі з архи- спископом Полікарпом своєю новою духовною владою, а зверх- ність передали єпископові Ніканорові. Німецька влада явно фаворизувала Автономну Церкву, хоч формально утримувала фікцію про рівне ставлення до обох Цер- ков. Обмеження та дошкуляння з боку німців єпископи Ніканор та Ігор відчули відразу після прибуття до Києва, і це ставлення не змінилось до самого кінця. Все ж вони почали інтенсивну працю над організацією церковно-релігійного життя. За перші три місяці вони висвятили 103-х священиків, потім багато більше. Нові громади зроджувались на всіх землях України і посилали делегації до Києва з проханням про духовну опіку. Від 9-го до 17-го травня 1942 р. в Києві відбувся Собор єпископів УАПЦ, на якому, з благословення архиєпископа Полі- карпа, було висвячено 6-х нових єпископів. Хіротонії відбувались з поспіхом і напівтаємно, бо надійшла чутка, що німці мають заборонити висвяту єпископів. І дійсно, вже 26 травня 1942 р. райхскомісар Кох видав розпорядження, що дальші висвячення єпископів можуть відбуватися лише за попереднім узгодженням з владою. А у вересні було заборонено будьякі хіротонії нових єпископів. Щоправда, до того часу УАПЦ мала вже 14 ієрархів (Автономна мала 16). Новопоставлені єпископи УАПЦ очолювали розвиток цер- ковно-релігійного життя у призначених їм єпархіях. Нові парафії виростали нестримним темпом. Але умови діяльности єпископів і священиків були нелегкі. Траплялись випадки, що німецька вла- да, віддаючи перевагу Автономній Церкві, не допускала єпископів 670 УАПЦ до визначених їм місцевостей. Наприклад, єпископові Во- лодимирові (Мальцеві) не дозволили прибути до Черкасів, архи- єпископові Ігореві — до Полтави. Візитації парафії відбувалися часто в надзвичайно тяжких умовах транспорту. Влітку 1942 року німецька влада почала втручатися у відправи богослужень. Заборонено було відправляти богослуження у свята, які припадали в будень. Були випадки, коли німці наказували закінчувати Службу раннім ранком, після чого гнали людей на роботу. У випадку непослуху людей розганяли і замикали церкви; траплялися випадки побиття священиків. Німці дуже неохоче давали дозвіл на відкриття пастирських курсів для підготовки священиків, а коли й давали, то з великими обмеженнями. Наприклад, у Миколаєві було дозволено лише одномісячні курси для осіб віком понад 50 років. У Києві влада взагалі не дала дозволу на організацію курсів, і вони відбувались таємно. На початку вересня 1942 року київський генерал-комісар за- боронив архиєпископові Ніканорові вживати титул заступника Адміністратора УАПЦ і обмежив терен його юрисдикції. В осо- бливій неласці був єпископ Мстислав (Скрипник), який дратував німців своєю активністю і